Чи варто заощаджувати на утепленні?
Розпочинаючи будівництво, власникові майбутнього котеджу варто продумати не лише архітектурний вигляд і планування свого будинку, але й прорахувати можливі витрати, пов’язані з експлуатацією будинку особливо витрати на опалення.
Протягом останніх десятиліть у приміській зоні найчастіше будували каркасні будиночки й котеджі з цегляними стінами товщиною не більше ніж дві цегли. Низький рівень теплозахисту таких будинків змушував власників витрачати на опалення значні кошти або відмовлятися від проживання за містом у холодну пору року.
Пристрій надійного теплозахисту дозволяє заощаджувати до 50% енергії, що затрачається на опалення. Тому доцільність вкладення коштів в утеплення будинку безсумнівна, або ж власникові доведеться опалювати не лише свій будинок, але й вулицю.
Протягом останніх десятиліть у приміській зоні найчастіше будували каркасні будиночки й котеджі з цегляними стінами товщиною не більше ніж дві цегли. Низький рівень теплозахисту таких будинків змушував власників витрачати на опалення значні кошти або відмовлятися від проживання за містом у холодну пору року.
Пристрій надійного теплозахисту дозволяє заощаджувати до 50% енергії, що затрачається на опалення. Тому доцільність вкладення коштів в утеплення будинку безсумнівна, або ж власникові доведеться опалювати не лише свій будинок, але й вулицю.
Дещо про теплопередачу
Стіни, покрівля та вікна називаються зовнішніми огороджувальними конструкціями будинку, оскільки вони захищають житло від різних атмосферних впливів - низьких температур, вологи, вітру, сонячної радіації. При утворенні різниці температур між внутрішньою і зовнішньою поверхнями конструкції, у матеріалі конструкції виникає тепловий потік, спрямований на зниження температури. При цьому конструкція чинить більший або менший опір тепловому потоку. Конструкції з великим опором мають кращий теплозахист.
Теплозахисні властивості стіни залежать від її товщини та коефіцієнта теплопровідності матеріалу, із якого вона збудована. Якщо стіна складається з декількох шарів (наприклад, цегла-утеплювач-цегла), то її термічний опір буде залежати від товщини та коефіцієнта теплопровідності матеріалу кожного шару.
Теплозахисні властивості огороджувальних конструкцій залежать від вологості матеріалу. Більшість будівельних матеріалів має дрібні пори, що в сухому стані заповнені повітрям. При підвищенні вологості пори заповнюються вологою, коефіцієнт теплопровідності якої у 20 разів більший ніж у повітря, що призводить до різкого зниження теплоізоляційних характеристик матеріалів і конструкцій. Тому в процесі проектування й будівництва необхідно вжити заходи, що перешкоджають зволоженню конструкцій атмосферними опадами, ґрунтовими водами і вологою, яка утвориться в результаті конденсації водяної пари.
При експлуатації будинків, у результаті впливу внутрішнього і зовнішнього середовища на огороджувальні конструкції, матеріали не є у цілком сухому стані, а мають трохи підвищену вологість. Це призводить до збільшення коефіцієнта теплопровідності матеріалів і зниження їх теплоізоляційних властивостей. Тому при оцінці теплозахисних характеристик конструкцій необхідно враховувати реальне значення коефіцієнта теплопровідності в умовах експлуатації, а не в сухому стані.
Як відомо, вміст вологи у теплому внутрішньому повітрі вищий ніж у холодному зовнішньому. Тому дифузія водяної пари через товщину конструкції завжди проходить із теплого приміщення у холодне. Якщо із зовнішнього боку огороджувальної конструкції є щільний матеріал, що погано пропускає пару, то частина вологи, не маючи можливості вийти назовні, буде накопичуватися у конструкції, а якщо матеріал, що не перешкоджає дифузії пари води, то вся волога буде легко віддалятися від конструкції.
При проектуванні котеджу необхідно враховувати й те, що одношарові стіни товщиною 400 - 650 мм із цегли, керамічного каменю, дрібних блоків із пористого бетону або керамзитобетону забезпечують порівняно невисокий рівень теплозахисту (приблизно у З рази менший ніж необхідно). Високі теплоізоляційні характеристики, що відповідають сучасним вимогам, мають тришарові огороджувальні конструкції, що складаються з внутрішньої та зовнішньої стінок із цегли або блоків, між якими міститься шар теплоізоляційного матеріалу. Внутрішня і зовнішня стінки з'єднані арматурними стержнями або каркасами, що покладені у горизонтальні шви кладки, забезпечують міцність конструкції, а внутрішній (утеплювальний) шар - необхідні теплозахисні параметри.
Товщину утеплювального шару вибирають залежно від кліматичних умов і виду утеплювача. Через неоднорідну структуру тришарової стіни і застосування матеріалів із різними теплозахисними й пароізоляційними характеристиками, у товщині конструкції може утворюватися конденсат, що знижує її теплоізоляційні властивості. Тому при зведенні тришарових стін варто передбачити захист від зволоження.
Теплозахисні властивості стіни залежать від її товщини та коефіцієнта теплопровідності матеріалу, із якого вона збудована. Якщо стіна складається з декількох шарів (наприклад, цегла-утеплювач-цегла), то її термічний опір буде залежати від товщини та коефіцієнта теплопровідності матеріалу кожного шару.
Теплозахисні властивості огороджувальних конструкцій залежать від вологості матеріалу. Більшість будівельних матеріалів має дрібні пори, що в сухому стані заповнені повітрям. При підвищенні вологості пори заповнюються вологою, коефіцієнт теплопровідності якої у 20 разів більший ніж у повітря, що призводить до різкого зниження теплоізоляційних характеристик матеріалів і конструкцій. Тому в процесі проектування й будівництва необхідно вжити заходи, що перешкоджають зволоженню конструкцій атмосферними опадами, ґрунтовими водами і вологою, яка утвориться в результаті конденсації водяної пари.
При експлуатації будинків, у результаті впливу внутрішнього і зовнішнього середовища на огороджувальні конструкції, матеріали не є у цілком сухому стані, а мають трохи підвищену вологість. Це призводить до збільшення коефіцієнта теплопровідності матеріалів і зниження їх теплоізоляційних властивостей. Тому при оцінці теплозахисних характеристик конструкцій необхідно враховувати реальне значення коефіцієнта теплопровідності в умовах експлуатації, а не в сухому стані.
Як відомо, вміст вологи у теплому внутрішньому повітрі вищий ніж у холодному зовнішньому. Тому дифузія водяної пари через товщину конструкції завжди проходить із теплого приміщення у холодне. Якщо із зовнішнього боку огороджувальної конструкції є щільний матеріал, що погано пропускає пару, то частина вологи, не маючи можливості вийти назовні, буде накопичуватися у конструкції, а якщо матеріал, що не перешкоджає дифузії пари води, то вся волога буде легко віддалятися від конструкції.
При проектуванні котеджу необхідно враховувати й те, що одношарові стіни товщиною 400 - 650 мм із цегли, керамічного каменю, дрібних блоків із пористого бетону або керамзитобетону забезпечують порівняно невисокий рівень теплозахисту (приблизно у З рази менший ніж необхідно). Високі теплоізоляційні характеристики, що відповідають сучасним вимогам, мають тришарові огороджувальні конструкції, що складаються з внутрішньої та зовнішньої стінок із цегли або блоків, між якими міститься шар теплоізоляційного матеріалу. Внутрішня і зовнішня стінки з'єднані арматурними стержнями або каркасами, що покладені у горизонтальні шви кладки, забезпечують міцність конструкції, а внутрішній (утеплювальний) шар - необхідні теплозахисні параметри.
Товщину утеплювального шару вибирають залежно від кліматичних умов і виду утеплювача. Через неоднорідну структуру тришарової стіни і застосування матеріалів із різними теплозахисними й пароізоляційними характеристиками, у товщині конструкції може утворюватися конденсат, що знижує її теплоізоляційні властивості. Тому при зведенні тришарових стін варто передбачити захист від зволоження.
Будинки зі стінами із цегли та дрібних блоків
Для зведення тришарових кам'яних стін можна застосовувати звичайну глиняну, силікатну і порожнисту цеглу, а також керамічний камінь, керамзитобетонні блоки та блоки з пористого бетону. Як утеплювач використовують плити з мінеральної вати на основі базальтового волокна, плити зі скловати та інші теплоізоляційні матеріали. Товщина утеплювального шару залежить від матеріалу стіни, її товщини і виду утеплювача.
Увага! Якщо внутрішня стіна з пористого бетону, не слід використовувати для зведення зовнішньої стіни керамзитобетонні блоки, оскільки це призведе до зволоження утеплювача. Шлакобетонні блоки інтенсивно вбирають вологу і дуже повільно висихають, тому їх краще не застосовувати.
Силікатну цеглу можна використовувати як будівельний матеріал для стін, але при наявності надійної горизонтальної гідроізоляції будинку. Таку цеглу не можна застосовувати для кладки цоколя, фундаментів і стін приміщень із підвищеною вологістю (басейни, лазні тощо).
Внутрішні й зовнішні стінки тришарових огороджувальних конструкцій з'єднують спеціальними зв'язками. Переважно для цього використовують штирі з арматури діаметром не менше як 6 мм, металеві скоби, а також склопластикові з'єднання.
Металеві закладні деталі повинні бути з нержавіючої сталі або мати антикорозійне покриття. Гнучкі з'єднання укладають у шви кладки на глибину 60 - 80 мм на відстані 600 мм один від одного по вертикалі і 500 - 1000 мм по горизонталі з розрахунку 0,6 -1,2 см з'єднання на 1м.
Щоб захистити огороджувальну конструкцію від зволоження капілярною ґрунтовою вологою, обов'язково роблять горизонтальну гідроізоляцію вище рівня землі на 150 ... 200 мм. Для цього горизонтальну поверхню фундаменту вирівнюють цементним розчином, на який укладають гідроізоляційний матеріал.
Як гідроізоляцію найкраще використовувати вологозахисну поліетиленову мембрану ОРС фірми "Монарфлекс", а також традиційні бітумні матеріали: руберойд, гідроізол, гідросклоізол, бікрост, бікроеласт, ірмаст. Горизонтальну гідроізоляцію роблять на всю товщину стіни. Для захисту утеплювача від зволоження передбачають фартух із гідроізоляційного матеріалу.
Якщо частина стрічкового фундаменту (цоколь) ширша ніж зовнішня стіна, то цю частину цоколя захищають від вологи, що виступає над землею, сплавом з оцинкованої сталі. У будинках із тришаровими стінами балки й плити перекриття мають спиратися на внутрішню частину конструкції, не заходити на товщину утеплювача і не створювати "містків холоду".
Найчастіше тепло "тікає" через ділянку зовнішньої стіни, що знаходиться за опалювальним приладом. Тому доцільно утеплити радіаторну нішу з боку приміщення. Найбільший ефект дасть встановлення у ніші теплоізоляційної пластини, покритої блискучою алюмінієвою фольгою. Між блискучою поверхнею фольги й радіатором передбачають повітряний зазор товщиною 25 мм.
Якщо ширина зазору між стіною й радіатором недостатня для монтажу утеплювача, можна обмежитися пристроєм на внутрішній поверхні радіаторної ніші відображального екрана з фольги або пароізоляційного матеріалу з блискучою поверхнею. Для цього підійде, скажімо, паронепроникний матеріал "Polykraft" датської фірми "Монарфлекс". Він захистить утеплювач від зволоження водяною парою, що міститься в атмосфері приміщення, а його блискуча поверхня стане перешкодою для потоку інфрачервоного випромінювання.
Не слід встановлювати опалювальний прилад упритул до стіни або безпосередньо на підлогу. Необхідно передбачити повітряний зазор між радіатором і стіною не менше як 25 мм, основою приладу і підлогою - 40 мм, верхньою поверхнею радіатора й дошкою підвіконня - 50 мм.
Дерев'яні брусові й каркасно-щитові будинки
Як утеплювач дерев'яних стін використовують плити з мінеральної вати на основі базальтового волокна або плити зі скловати, які укладають у простір між стійками. Стійки каркаса встановлюють на нижню обв'язку з кроком 600 мм. Зовнішній бік утеплювача необхідно захистити від вітру за допомогою рулонного паропроникного гідроізоляційного матеріалу (склополотно або стіновий "Тайвек").
З внутрішнього боку утеплювач треба захистити від зволоження пароізоляційним матеріалом (поліетиленовою плівкою). Найкращого ефекту можна досягти використовуючи фольгований пароізоляційний матеріал "Polykraft". Завдяки шару блискучої алюмінієвої фольги матеріал не лише перешкоджає проникненню пари води в утеплювач, але і відбиває усередину приміщення частину теплового потоку, що проходить через стіну назовні. Внутрішню поверхню стіни обшивають гіпсокартонними листами або вагонкою.
У дерев'яних будинках з колод, бруса та в каркасних будиночках горизонтальну гідроізоляцію треба виконувати дуже старанно. Для цього між цоколем і каркасною стіною роблять гідроізоляцію - мембрану DРС, гідросклоізол, руберойд, бікроеласт.
Якщо товщина цоколя більша від товщини стіни, для відведення вологи передбачають сплав з оцинкованої сталі. Його укладають на дерев'яну дошку товщиною 25 мм. Дошку спирають на бруски, покладені на цоколь поверх гідроізоляції з кроком 500 - 600 мм. Щоб уникнути зволоження утеплювача у тришарових стінах можна зробити повітряний прошарок товщиною 60 мм.
Щоб захистити утеплювач від продування, установлюють вітрозахисний паропроникний матеріал - склополотно або стіновий "Тайвек" на "холодній" поверхні утеплювача з боку повітряного прошарку. Можна застосовувати готові утеплювальні плити. Для вентиляції повітряного прошарку роблять спеціальні продухи в нижній і верхній частині стіни.
Площа вентиляційних отворів становить 75 см з розрахунку на кожні 20 м поверхні стіни. Для створення отворів можна використовувати порожнисту цеглу, покладену на ребро таким чином, щоб повітряний прошарок з'єднувався із зовнішнім повітрям, або не всі вертикальні шви в нижньому ряді кладки були заповнені цементним розчином.
З внутрішнього боку утеплювач треба захистити від зволоження пароізоляційним матеріалом (поліетиленовою плівкою). Найкращого ефекту можна досягти використовуючи фольгований пароізоляційний матеріал "Polykraft". Завдяки шару блискучої алюмінієвої фольги матеріал не лише перешкоджає проникненню пари води в утеплювач, але і відбиває усередину приміщення частину теплового потоку, що проходить через стіну назовні. Внутрішню поверхню стіни обшивають гіпсокартонними листами або вагонкою.
У дерев'яних будинках з колод, бруса та в каркасних будиночках горизонтальну гідроізоляцію треба виконувати дуже старанно. Для цього між цоколем і каркасною стіною роблять гідроізоляцію - мембрану DРС, гідросклоізол, руберойд, бікроеласт.
Якщо товщина цоколя більша від товщини стіни, для відведення вологи передбачають сплав з оцинкованої сталі. Його укладають на дерев'яну дошку товщиною 25 мм. Дошку спирають на бруски, покладені на цоколь поверх гідроізоляції з кроком 500 - 600 мм. Щоб уникнути зволоження утеплювача у тришарових стінах можна зробити повітряний прошарок товщиною 60 мм.
Щоб захистити утеплювач від продування, установлюють вітрозахисний паропроникний матеріал - склополотно або стіновий "Тайвек" на "холодній" поверхні утеплювача з боку повітряного прошарку. Можна застосовувати готові утеплювальні плити. Для вентиляції повітряного прошарку роблять спеціальні продухи в нижній і верхній частині стіни.
Площа вентиляційних отворів становить 75 см з розрахунку на кожні 20 м поверхні стіни. Для створення отворів можна використовувати порожнисту цеглу, покладену на ребро таким чином, щоб повітряний прошарок з'єднувався із зовнішнім повітрям, або не всі вертикальні шви в нижньому ряді кладки були заповнені цементним розчином.
Рекламно-інформаційний тижневик:
"Буд ЕКСПЕРТ"