що вибрати?
як будувати?
фото-галереї
статті
проекти
база компаній
замовити
відеоЦей лаконічний об'єм, що сховався серед сосен, – найменший за площею будинок серед побудованих архітектором Романом Леонідовим.
Інформація:
Ця заліснена ділянка розташована досить далеко від Москви і взагалі від цивілізації, тут панує тиша, і замовник, звертаючись до Романа Леонідова за проектом заміського будинку, хотів, щоб його нове житло стало плоттю від плоті мальовничого природного оточення. Саме тому його архітектурне рішення замовник бачив гранично функціональним, простим та непафосним – так він і сформулював технічне завдання на першій зустрічі з майбутнім автором проекту. Як розповідає сам Роман Леонідов, він розробив кілька варіантів проекту будинку, з яких замовник вибрав найбільш строгий, позбавлений будь-яких експресивних пластичних елементів. «Спочатку мені здавалося, що людина даремно відмовляється від виразних рішень, але чим більше часу я проводив на самій ділянці, серед вікових сосен, тим більше погоджувався з замовником», – згадує архітектор.
Самодостатнім вертикалям, що ростуть на ділянці дерев, Леонідов протиставляє горизонтально орієнтовану композицію. І якщо гараж трактований як окремий одноповерховий «кубик», то житловій частині архітектор надає більш складну геометрію. В основний двоповерховий об'єм, облицьований, як і гараж, модриновою дошкою, він на рівні першого поверху врізає бетонний паралелепіпед. Його брутальність (особливо на фоні дерева) компенсована великою кількістю вікон, як панорамних, так і у вигляді вузьких щілин, а також білосніжною штукатуркою. У цій вставці архітектор розміщує вітальню-їдальню, а її покрівлю використовує для створення тераси другого поверху. Для того, щоб всі приміщення верхнього рівня отримали своє місце для відпочинку на свіжому повітрі, Роман Леонідов максимально подовжує плиту міжповерхового перекриття, а з метою розмежування терас на «дитячі» та «дорослі», вводить додаткову вертикальну стіну. Фінальним архітектонічним акордом стає зміщення горизонтальної плити таким чином, щоб своїм вільним краєм вона захопила покрівлю гаражу, а на фасаді із зворотного боку з'явилася виразна консоль. При першому погляді на будинок здається, що це зміщення так і залишилося незафіксованим – «заїхавши» на територію гаража, білосніжна плита начебто вільно над ним ширяє, хоча насправді враження оманливе: між основою тераси та покрівлею технічного об’єму архітектор пропускає тонкі опори.
Цей зсув не тільки надає всієї композиції додаткового динамізму, а й відіграє важливу функціональну роль, допомагаючи створити критий прохід між основним будинком та гаражем. Завдяки такому рішенню і без того досить маленький будинок (300 кв. м разом з гаражем) візуально здається ще більш роздробленим, «розтягнутим» по ділянці і від того ще більш вдало вписаним в ландшафт: дерева й чагарники не тільки відображаються в його численних вікнах, але й немов прориваються крізь нього. До речі, саме з цієї імпровізованої галереї організований вхід у будинок. Як пояснює Роман Леонідов, він таким чином вбив одразу двох зайців: дуже чітко артикулював зону входу на головному фасаді будинку і при цьому уникнув якої б то не було пафосності в його оформленні. Фактично цей прохід, що зв'язує вуличний та задній двори будинку, і служить його парадним, простоту й природність якого покликана підкреслити дерев'яна обшивка. Точно такою ж дошкою обшиті все тераси першого поверху, і якщо верхні тераси отримують огородження відповідно до техніки безпеки, то наземні позбавлені їх зовсім – від ділянки їх відділяють лише дві-три сходинки, які в літній час тісно обступає зелень.
Як вже говорилося, основним фасадним матеріалом тут стала дошка модрини, яка зараз ще світиться медовим відтінком свіжозаготовленого дерева, проте з часом змінить свій колір на сріблясто-сірий і фактично зіллється зі стволами оточуючих будинок соснами. Крім скла й бетону, які також стали повноправними складовими архітектурного образу цього об'єкта, Роман Леонідов використовував у ньому і цеглу – стіна з цього матеріалу фіксує задній фасад котеджу, немов врівноважуючи експресію білого блоку вітальні.
Важливу роль у вигляді будинку грають і віконні ставки, набрані з тонких рейок мореного дуба. Справа в тому, що однією з обов'язкових умов замовника була можливість закрити всі вікна. Реалізувати цю вимогу за допомогою традиційних віконниць з урахуванням загальної площі скління було досить важко, тому архітектор віддав перевагу їх сучасним автоматичним аналогам. Їх шоколадна поверхня органічно поєднується і з дерев'яним облицюванням будинку, і з коричнево-бордовим відтінком цегли, а горизонтальне розташування рейок підтримано тонкими сталевими тросами, використаними в якості огорожі верхніх терас. Коли вікна відкриті, жалюзі сприймаються як декоративний елемент оздоблення фасаду – в «зачохленому» ж вигляді вони створюють додаткову ефемерну оболонку, що надійно захищає житло від сонця й поглядів сторонніх і при цьому не створює відчуття глухої броні, що як не можна краще поєднується з демократичним характером цього об'єкта в цілому.
Інформація:
- Архітектор: Роман Леонідов (Roman Leonidov)
- Майстерня: Архітектурне бюро Романа Леонідова
- Проекти: приватний будинок в Обушково (Московія, Московська обл.)
Ця заліснена ділянка розташована досить далеко від Москви і взагалі від цивілізації, тут панує тиша, і замовник, звертаючись до Романа Леонідова за проектом заміського будинку, хотів, щоб його нове житло стало плоттю від плоті мальовничого природного оточення. Саме тому його архітектурне рішення замовник бачив гранично функціональним, простим та непафосним – так він і сформулював технічне завдання на першій зустрічі з майбутнім автором проекту. Як розповідає сам Роман Леонідов, він розробив кілька варіантів проекту будинку, з яких замовник вибрав найбільш строгий, позбавлений будь-яких експресивних пластичних елементів. «Спочатку мені здавалося, що людина даремно відмовляється від виразних рішень, але чим більше часу я проводив на самій ділянці, серед вікових сосен, тим більше погоджувався з замовником», – згадує архітектор.
Самодостатнім вертикалям, що ростуть на ділянці дерев, Леонідов протиставляє горизонтально орієнтовану композицію. І якщо гараж трактований як окремий одноповерховий «кубик», то житловій частині архітектор надає більш складну геометрію. В основний двоповерховий об'єм, облицьований, як і гараж, модриновою дошкою, він на рівні першого поверху врізає бетонний паралелепіпед. Його брутальність (особливо на фоні дерева) компенсована великою кількістю вікон, як панорамних, так і у вигляді вузьких щілин, а також білосніжною штукатуркою. У цій вставці архітектор розміщує вітальню-їдальню, а її покрівлю використовує для створення тераси другого поверху. Для того, щоб всі приміщення верхнього рівня отримали своє місце для відпочинку на свіжому повітрі, Роман Леонідов максимально подовжує плиту міжповерхового перекриття, а з метою розмежування терас на «дитячі» та «дорослі», вводить додаткову вертикальну стіну. Фінальним архітектонічним акордом стає зміщення горизонтальної плити таким чином, щоб своїм вільним краєм вона захопила покрівлю гаражу, а на фасаді із зворотного боку з'явилася виразна консоль. При першому погляді на будинок здається, що це зміщення так і залишилося незафіксованим – «заїхавши» на територію гаража, білосніжна плита начебто вільно над ним ширяє, хоча насправді враження оманливе: між основою тераси та покрівлею технічного об’єму архітектор пропускає тонкі опори.
Цей зсув не тільки надає всієї композиції додаткового динамізму, а й відіграє важливу функціональну роль, допомагаючи створити критий прохід між основним будинком та гаражем. Завдяки такому рішенню і без того досить маленький будинок (300 кв. м разом з гаражем) візуально здається ще більш роздробленим, «розтягнутим» по ділянці і від того ще більш вдало вписаним в ландшафт: дерева й чагарники не тільки відображаються в його численних вікнах, але й немов прориваються крізь нього. До речі, саме з цієї імпровізованої галереї організований вхід у будинок. Як пояснює Роман Леонідов, він таким чином вбив одразу двох зайців: дуже чітко артикулював зону входу на головному фасаді будинку і при цьому уникнув якої б то не було пафосності в його оформленні. Фактично цей прохід, що зв'язує вуличний та задній двори будинку, і служить його парадним, простоту й природність якого покликана підкреслити дерев'яна обшивка. Точно такою ж дошкою обшиті все тераси першого поверху, і якщо верхні тераси отримують огородження відповідно до техніки безпеки, то наземні позбавлені їх зовсім – від ділянки їх відділяють лише дві-три сходинки, які в літній час тісно обступає зелень.
Як вже говорилося, основним фасадним матеріалом тут стала дошка модрини, яка зараз ще світиться медовим відтінком свіжозаготовленого дерева, проте з часом змінить свій колір на сріблясто-сірий і фактично зіллється зі стволами оточуючих будинок соснами. Крім скла й бетону, які також стали повноправними складовими архітектурного образу цього об'єкта, Роман Леонідов використовував у ньому і цеглу – стіна з цього матеріалу фіксує задній фасад котеджу, немов врівноважуючи експресію білого блоку вітальні.
Важливу роль у вигляді будинку грають і віконні ставки, набрані з тонких рейок мореного дуба. Справа в тому, що однією з обов'язкових умов замовника була можливість закрити всі вікна. Реалізувати цю вимогу за допомогою традиційних віконниць з урахуванням загальної площі скління було досить важко, тому архітектор віддав перевагу їх сучасним автоматичним аналогам. Їх шоколадна поверхня органічно поєднується і з дерев'яним облицюванням будинку, і з коричнево-бордовим відтінком цегли, а горизонтальне розташування рейок підтримано тонкими сталевими тросами, використаними в якості огорожі верхніх терас. Коли вікна відкриті, жалюзі сприймаються як декоративний елемент оздоблення фасаду – в «зачохленому» ж вигляді вони створюють додаткову ефемерну оболонку, що надійно захищає житло від сонця й поглядів сторонніх і при цьому не створює відчуття глухої броні, що як не можна краще поєднується з демократичним характером цього об'єкта в цілому.
