Індіанський темаскаль

Древньо-індіанське слово "темаскаль" складається з двох коренів: "тема" - митися, і "каль" - будинок. Тобто виходить - будинок для миття. Є і ще одна інтерпретація назви темаскаля - "будинок гарячих каменів".

У свій час темаскалі були настільки поширені, що їх можна було побачити як у будинку заможного індіанського вельможі, так і у хатини самого останнього бідняка.

Однак, з приходом іспанців, їх скрізь заборонили, оскільки обмивання в темаскалях без одягу (що природно для сучасної людини) було абсолютно неприйнятно для сприйняття європейців того часу. І все ж, незважаючи на заборону, через деякий час темаскали знову повернулися в побут індіанців.

Що ж являє собою індіанський темаскаль?

Приміщення для темаскаля - парової лазні, будувалося з глиняної цегли, з домішкою соломи, висушеної на сонці. Саме приміщення мало дві кімнати: одну для нагріву печі (з вентиляційними отворами в стелі), а інше для паріння. Сполучені ці кімнатки невеликим проходом, через який можна проповзти тільки на колінах.

Після того, як розпалюється піч, тепло від неї передавалося на стіни кімнати для паріння. Розбризкуючи на них воду парильщик і отримував пару. Температура такої пари відносно невисока - близько 50 градусів Цельсія. Якщо ж хотіли отримати більш гарячий пар, то в парну заносилися вулканічні камені з печі і воду розбризкували на них.

Після парення індіанці милися з милом і мочалкою з трав, обливаючись з заздалегідь підготовленого глека з теплою водою. До речі, багата індіанська знать іноді тримала спеціальних банщиків, які допомагали обмиванню. Причому ці банщики частенько вибиралися з людей з фізичними вадами: карликів або горбунів.

Темаскали в їх старовинному вигляді і понині широко використовуються у народів Мексики.