що вибрати?
як будувати?
фото-галереї
статті
проекти
база компаній
замовити
відеоУ цих музеях відвідувачі закочують рукави і стають ковалями, мельниками або сироварами. Або вивчають, як в Середньовіччі були облаштовані жіноча і чоловіча половини будинків, від чого залежала висота вікон і розташування печі. А ще під час фольклорних фестивалів танцюють в хороводах і дегустують мамалигу, рибку різного засолу, сири і хліб прямо з печі. Розповідаємо про найцікавіші етнографічні музеї світу під відкритим небом.
Музей «Скансен»
Найзнаменитіший і перший в світі етнографічний музей під відкритим небом був відкритий в 1891 році. Тут можна побачити всю Швецію в мініатюрі: від жител саамів до цілком європейських будинків південних регіонів країни. На його території зібрано понад 160 будинків і старовинних садиб, побудованих в різний час. Тут є зоопарк, де живуть лосі, вовки, лисиці та північні олені. Працюють атракціони та безліч кафе, де сервірують кухню народів, що населяють Швецію. У музеї постійно проходять свята. Наймасштабніші – Вальпургієва ніч в квітні, Свято середини літа, свято Святої Люсії, різдвяні та новорічні гуляння.
Музей «Етносвіт»
Музей в Калузькій області (Московія), де в один день можна опинитися на руському подвір'ї, українському хуторі і у кочівників, навчитися стріляти з лука і варити мило. Тут прямо в холі з гостями «розмовляє» відлуння, а на «Вулиці світу» торгують всякою всячиною ремісники, гіди водять екскурсії по домівках індіанців, голландців, філіппінців. На вулиці під відкритим небом збудовані села, хутора, юрточні містечка, театральні підмостки. У самому центрі – величезна, в кілька поверхів, руська піч, немов з казки «Гуси-лебеді». Екскурсоводи є в кожній юрті і хаті. В одній наливають медовуху, в інший показують, як плести білоруські пояси або варити мило, в третій розповідають, що таке «бабин кут».
Етноселище «Дрвенград»
Цей етнографічний комплекс на Мокре Горе (Сербія), побудований режисером Еміром Кустуріцею для фільму «Життя як диво», в деталях відтворює традиційне сербське село. Дрвенград складається з декількох дерев'яних будиночків, побудованих без єдиного цвяха і розписаних лубковими сценками та національними орнаментами. Тут є навіть в'язниця – крихітний кам'яний бункер, на дверях якого зображені «ув'язнені» Хав'єр Солана та Джордж Буш. Вулиці етнопоселення носять імена видатних кінематографістів і знаменитостей: режисерів Михалкова, Фелліні, Тарковського, спортсменів Дієго Марадони і Новака Джоковича. Центральна площа Дрвенград названа ім'ям фізика Ніколи Тесли.
Екомузей Великих Ланд
У цьому музеї занурюєшся в атмосферу сільського життя XIX століття регіону Великі Ланди. З Сабра в містечко Маркез (Аквітанія, Франція) всіх бажаючих доставляє старовинний потяг з дерев'яними лавками і скрипучою підлогою. Після прибуття гостей часто зустрічають пастухи в овечих шкурах на спеціальних ходулях, якими до середини XIX століття користувалися при випасі худоби. По самому селі Маркез вільно розгулюють корови, вівці, кози, кури ... Воно було населене, але прийшло в запустіння на початку XX століття. Відновили тут все лише в 1969 році. І зараз в сільських будинках відтворена обстановка XIX століття. У пекарні пригощають свіжим хлібом, а вечорами на фермі нерідко влаштовують тематичні вечори та свята.
Музей «Гессенпарк»
На території музею розташовано близько сотні історичних будівель: житлові сільські будинки, церкви, майстерні, школи, кузні, лавки, вітряки – все що було побудовано в Землі Гессен (Німеччина) за останні 400 років. Деякі з них продовжують виконувати свої функції. У трактирі накривають столи. На ринках торгують керамікою і продуктами. В кінці грудня тут же організовують барвистий різдвяний ярмарок. У різних майстернях по вихідним проводять майстер-класи з гончарної справи, виготовлення мітел та інших старовинних ремесел.
Литовський музей народного побуту в Румшішкєс
Один з найбільших в Європі відкритих етнографічних музеїв знаходиться поруч з Каунаським морем. Заснована в Румшішкєс в 1966 році експозиція складається з будинків і господарських будівель з усіх чотирьох регіонів Литви. Хати, ферми, каплиці, млини, цілі села і справжнє «Містечко майстрів» – всього близько 180 будівель. Багато з них справжні, віком мало не під два століття: вони були дбайливо перевезені з місць їх створення. В хати можна зайти і побачити на власні очі меблі, предмети побуту, прикраси будинку, інструменти литовських селян. Якщо захочеться цікавих історичних розповідей, варто скористатися послугами руськомовного гіда: ціна – 100 літів (дітям – 50 літів) крім вартості вхідних квитків.
Данський музей під відкритим небом
Цей музей розташований в передмісті Копенгагена і вважається одним з найстаріших і великих музеїв під відкритим небом. На його території – селянські хати, майстерні і ферми XVII-XX століття, зібрані з усієї Данії. Мало того, що всі інтер'єри, посуд, інструменти та предмети побуту справжні, старовинні, так ще й атмосфера створена відповідна: йдеш по вулицях уздовж маленьких будиночків, а навколо бігають гуси, качки, мукають корови, мекають вівці, крутить крилами водяний млин, ліпить глечики гончар, мати у фартуху, очіпку і дерев'яних черевиках вчить маленьку доньку терти білизну в чані, булочниця місить тісто, а місцевий п'яниця краде вино у сусіда.
Сільський музей у Бухаресті
Один з перших в світі етнографічних музеїв. Був створений в 1936 році відомим етнографом-просвітителем Дімітріє Густі і носить його ім'я. Входить в Європейську асоціацію музеїв під відкритим небом. Сьогодні в цьому музеї на березі озера Херестреу на території сто тисяч квадратних метрів можна побачити зразки сільської архітектури з усіх куточків Румунії, починаючи з ХV-го століття до наших днів. Тут 76 комплексів, 322 будівлі з усіх регіонів країни, в тому числі три вітряних і три дерев'яних млини.
Cело Макумбушо
Тут (Дар-ес-Салам, Танзанія) стоять будинки, як їм і належить, під відкритим небом, – круглі та квадратні, з плетеними і обмазаними для міцності глиною стінами, з верандами під ковпаками солом'яних дахів. Саме в таких хатинах жили і живуть численні племена Танзанії. Можна зайти всередину і побачити в точності відтворені інтер'єри – простенькі меблі у вигляді дерев'яних лежаків і столів, глиняний посуд, робочі інструменти ремісників, одяг. А зовні кипить життя: місцеві майстри прямо на вулицях створюють свої маленькі сувенірні шедеври і тут же продають їх усім бажаючим, пухкі кухарки місять у великих каструлях величезними ложками якесь вариво – спеціально для спраглих випробувати національне меню в тутешньому ресторані, стукають у барабани і пританцьовують в такт життєрадісні музиканти.
Музей «Зейдерзеє»
Цей музей розділений на три частини. Перша – рибальське село, друга – міський квартал, третя – гавань. Всі будинки, човни, кораблі, церкви, магазини – справжні, тому тут можна відчути життя таким, яким воно було в кінці XIX століття. У рибальську частину були звезені будиночки з села Zoutkamp. У кожному – стандартний набір: крихітна кухонька з гасовою плиткою, велика кімната з обіднім столом, швейною машинкою, комодом і стіною, яка складається суцільно з дверей. За дверима цими – короткі ліжка, на яких жителі Нідерландів спали сидячи (втім, так спали в той час практично у всій Європі). Біля будиночків можна побачити, як раніше прали, плели мотузки, робили сабо або бочки.
Музей дерев'яного зодчества і селянського побуту
Унікальний музей складений з будівель XVII-XIX століть, які звезені сюди з різних куточків Суздальського району та всієї Володимирської області (Московія). Проект музею був розроблений в 1960-і роки. Експозиція об'єднує в собі основні риси давньоруського зодчества і створює справжню атмосферу сільського побуту за допомогою домашнього начиння того часу і предметів побуту. Сьогодні музей став місцем проведення традиційних свят народних ремесел та майстрів. Ремесла, якими славилися тутешні майстри – різьблення по дереву, розпис дерев'яних іграшок, ткацтво, а також створення іграшок з глини – і сьогодні не просто живуть, але цілком сучасні. Свято ремесел проводиться в червні, а в липні можна побувати на Святі Огірка.
Середньовічне село Косместон
Косместон – це одна з найцікавіших пам'яток Південного Уельсу (Велика Британія), музей під відкритим небом, в якому завдяки знахідкам археологів відновлені будинки і побут села XIV століття. Всі місцеві «жителі» – майже реальні історичні персонажі, які зберегли свої імена, біографію і рід занять. Вони носять середньовічний одяг і займаються звичайними справами: печуть хліб, ловлять рибу, стежать за порядком або крутять веретено.
Приїхавши в Косместон в певну пору року, можна потрапити на одне зі свят, що регулярно проводяться в селі-музеї. У квітні це – середньовічний Великдень, в травні – битва місцевих жителів з дружиною ненависного лорда, що не дає спокійно жити і зчиняє чимало несправедливостей, або фрагменти Великої війни з Францією та Наполеоном.
Музей «Дудутки»
Музейний комплекс під відкритим небом, де можна вивчити ремесла і скуштувати національні страви. «Дудутки» – єдиний в Білорусії музейний комплекс матеріальної культури під відкритим небом. Якщо ви хочете осягнути сенс стародавніх звичаїв і всіляких ремесел, то вам точно сюди. На території комплексу є найрізноманітніші споруди: гончарна, кузня, хлібопекарня, млин, стайня. Одягнені в традиційний одяг музеєзнавці з задоволенням розкажуть про секрети сільського життя-буття. Тут можна покататися верхи, спробувати себе в якості ремісника і покуштувати свіжі масло, хліб і сир. Тут, в який будинок не зайди, всюди знайдеться цікаве заняття. У кузні можна кувати, в гончарній повчитися горщики ліпити, а можна і побайдикувати: посидіти в хатинці з кухликом ароматного чаю і місцевими сушками.
Музей «Рокка-аль-Маре»
Своєю середземноморською назвою – Рокка-аль-Маре (або Рок-аль-Маре) – це таллінське передмістя зобов'язане колишньому міському бургомістру Артуру Жерару де Сукантону. Так, на південний манер, нудьгуючий по теплу мер-француз називав свою дачу на березі студеної Балтики. Назва прижилася і 100 років по тому перейшла до найцікавішого з талліннських атракціонів – величезного етнографічного села, яке виросло на місці бургомістрової дачі. Проте від південного колориту в Рокка-аль-Маре тільки назва: кругом нордичні – лаконічні і кряжисті – споруди. Дерев'яні хати, комори, сараї та млини 100-200-річної давності звозили з усіх повітів – їх тут не менше сотні. Зараз за кількістю старих будинків Рокка-аль-Маре майже вже наздогнав знаменитого сусіда – шведський Скансен.
Музей «Майхьоуген»
Норвежці стверджують, що музей Майхьоуген в Ліллехаммері – найбільший етнографічний музей під відкритим небом в Європі. Сюди в різні роки звезли близько 200 старовинних норвезьких селянських будинків, рибальських хатин і церков. Майхьоуген – ціле село, де в літні місяці кипить життя, проходять гучні ярмарки і ходи в старовинних костюмах, концерти та екскурсії для приїжджих. З приходом сутінків в тутешній церковці Гармо, побудованої вікінгами в XII столітті, проходить щоденна вечірня служба. Взимку в Майхьоугені сніг засипає криті зеленим газоном дахи старовинних будинків. Незважаючи на замети, гуляти по вулицях села все одно можна. А з пагорба, на якому розташований музей, можна розглянути Ліллехаммер, що лежить в долині, і озеро М’йоса, покрите льодом.
Музей «Каса Крісто»
В регіоні Грандваліра (Андорра) створено кілька будинків-музеїв, все оздоблення і внутрішня обстановка яких залишається незмінною з часів спокійного та розміреного життя минулих століть. У Енкампі одним з таких музеїв є триповерховий будинок, побудований в XVIII-XIX століттях. Тут проживали звичайні андоррці, поки в 1947 році будинок не був викуплений під музей. Споруда дуже вузька, поверхи об'єднані спільними стінами. На цокольному поверсі розташовані парадний вхід, складське приміщення та винний льох. На першому поверсі – житлові приміщення, вогнище та кухонна зона. На другому і третьому поверхах житлові кімнати. На горищі – допоміжне приміщення, де мешканці зберігали зерно, продукти. Вся обстановка того часу збережена. Ніякої розкоші: навпаки, все говорить про сувору економію. У цьому музеї ви побачите, як жили прості андоррці два століття тому.
Етнографічний музей в Бургасі
Як жили, у що одягалися, чим займалися народи, що населяли Болгарію в минулі століття, – про все це розповідає експозиція музею, розташованого в кам'яному особняку Бракалова XIX століття. Крім предметів побуту, традиційного одягу, в тому числі і весільного, і прикрас, характерних для цього регіону, музей має в своєму розпорядженні велику колекцію обрядових нарядів. Частина з них виглядає досить екзотично, як, наприклад, вивернуті навиворіт овечі шкури, в які вбиралися кукери – чоловіки, які колядували на Масляну.
Музей «Пирогово»
Київський «скансен», етно-парк Пирогово, – це рукою подати від Києва (Україна), менше 20 км. Але потрапляєш сюди, і, здається, що поїхав далеко-далеко (не так навіть за відстанню, скільки за часом). Навколо українське село XIX століття, яким воно малюється в повістях Гоголя: млини, що ліниво поскрипують, кволі тини, білі мазанки під очеретяними дахами, свічки сільських церков і т.д. Обов'язково знайдіть найдавніший експонат, хату 1587 роки (це найстаріший пам'ятник сільської архітектури на території колишнього Радянського Союзу).
Етнографічний музей в Тбілісі
Етнографічний музей розташований прямо під відкритим небом у парку Ваке. На його території розміщені традиційні будинки та господарські споруди, зібрані з усіх регіонів Грузії. Творець музею, відомий етнограф Георгій Читая, фактично відтворив на невеликій ділянці землі всю країну в мініатюрі. Етнографічний музей – чудове місце для пізнавальної екскурсії жарким літнім днем, яку можна поєднати з відвідуванням Черепашачого озера, що знаходиться неподалік.
Музей «Хохловка»
Музей дерев'яного зодчества «Хохловка» розташований на березі Ками приблизно в 45 кілометрах від Пермі (Московія). Тут розташовано більше 20 пам'ятників кінця XVII - початку XX століть, що дозволяють більше дізнатися про історію будівництва та культуру Пермського краю. Архітектурно-етнографічний музей був заснований в 1969 році, але для відвідувачів його відкрили лише через 11 років. Він розділений на три територіально-етнографічні зони: комі-пермяцький сектор, північне Прикам’є та південне Прикам’є. Також в музеї є два комплекси: солепромисловий, до складу якого входять споруди Усть-Боровського заводу з міста Солікамська, і сільськогосподарський – з коморами, клунею, током і млинами. Тут можна дізнатися багато цікавого про історію солеваріння і процес видобутку солі.
Найзнаменитіший і перший в світі етнографічний музей під відкритим небом був відкритий в 1891 році. Тут можна побачити всю Швецію в мініатюрі: від жител саамів до цілком європейських будинків південних регіонів країни. На його території зібрано понад 160 будинків і старовинних садиб, побудованих в різний час. Тут є зоопарк, де живуть лосі, вовки, лисиці та північні олені. Працюють атракціони та безліч кафе, де сервірують кухню народів, що населяють Швецію. У музеї постійно проходять свята. Наймасштабніші – Вальпургієва ніч в квітні, Свято середини літа, свято Святої Люсії, різдвяні та новорічні гуляння.
Музей в Калузькій області (Московія), де в один день можна опинитися на руському подвір'ї, українському хуторі і у кочівників, навчитися стріляти з лука і варити мило. Тут прямо в холі з гостями «розмовляє» відлуння, а на «Вулиці світу» торгують всякою всячиною ремісники, гіди водять екскурсії по домівках індіанців, голландців, філіппінців. На вулиці під відкритим небом збудовані села, хутора, юрточні містечка, театральні підмостки. У самому центрі – величезна, в кілька поверхів, руська піч, немов з казки «Гуси-лебеді». Екскурсоводи є в кожній юрті і хаті. В одній наливають медовуху, в інший показують, як плести білоруські пояси або варити мило, в третій розповідають, що таке «бабин кут».
Цей етнографічний комплекс на Мокре Горе (Сербія), побудований режисером Еміром Кустуріцею для фільму «Життя як диво», в деталях відтворює традиційне сербське село. Дрвенград складається з декількох дерев'яних будиночків, побудованих без єдиного цвяха і розписаних лубковими сценками та національними орнаментами. Тут є навіть в'язниця – крихітний кам'яний бункер, на дверях якого зображені «ув'язнені» Хав'єр Солана та Джордж Буш. Вулиці етнопоселення носять імена видатних кінематографістів і знаменитостей: режисерів Михалкова, Фелліні, Тарковського, спортсменів Дієго Марадони і Новака Джоковича. Центральна площа Дрвенград названа ім'ям фізика Ніколи Тесли.
У цьому музеї занурюєшся в атмосферу сільського життя XIX століття регіону Великі Ланди. З Сабра в містечко Маркез (Аквітанія, Франція) всіх бажаючих доставляє старовинний потяг з дерев'яними лавками і скрипучою підлогою. Після прибуття гостей часто зустрічають пастухи в овечих шкурах на спеціальних ходулях, якими до середини XIX століття користувалися при випасі худоби. По самому селі Маркез вільно розгулюють корови, вівці, кози, кури ... Воно було населене, але прийшло в запустіння на початку XX століття. Відновили тут все лише в 1969 році. І зараз в сільських будинках відтворена обстановка XIX століття. У пекарні пригощають свіжим хлібом, а вечорами на фермі нерідко влаштовують тематичні вечори та свята.
На території музею розташовано близько сотні історичних будівель: житлові сільські будинки, церкви, майстерні, школи, кузні, лавки, вітряки – все що було побудовано в Землі Гессен (Німеччина) за останні 400 років. Деякі з них продовжують виконувати свої функції. У трактирі накривають столи. На ринках торгують керамікою і продуктами. В кінці грудня тут же організовують барвистий різдвяний ярмарок. У різних майстернях по вихідним проводять майстер-класи з гончарної справи, виготовлення мітел та інших старовинних ремесел.
Один з найбільших в Європі відкритих етнографічних музеїв знаходиться поруч з Каунаським морем. Заснована в Румшішкєс в 1966 році експозиція складається з будинків і господарських будівель з усіх чотирьох регіонів Литви. Хати, ферми, каплиці, млини, цілі села і справжнє «Містечко майстрів» – всього близько 180 будівель. Багато з них справжні, віком мало не під два століття: вони були дбайливо перевезені з місць їх створення. В хати можна зайти і побачити на власні очі меблі, предмети побуту, прикраси будинку, інструменти литовських селян. Якщо захочеться цікавих історичних розповідей, варто скористатися послугами руськомовного гіда: ціна – 100 літів (дітям – 50 літів) крім вартості вхідних квитків.
Цей музей розташований в передмісті Копенгагена і вважається одним з найстаріших і великих музеїв під відкритим небом. На його території – селянські хати, майстерні і ферми XVII-XX століття, зібрані з усієї Данії. Мало того, що всі інтер'єри, посуд, інструменти та предмети побуту справжні, старовинні, так ще й атмосфера створена відповідна: йдеш по вулицях уздовж маленьких будиночків, а навколо бігають гуси, качки, мукають корови, мекають вівці, крутить крилами водяний млин, ліпить глечики гончар, мати у фартуху, очіпку і дерев'яних черевиках вчить маленьку доньку терти білизну в чані, булочниця місить тісто, а місцевий п'яниця краде вино у сусіда.
Один з перших в світі етнографічних музеїв. Був створений в 1936 році відомим етнографом-просвітителем Дімітріє Густі і носить його ім'я. Входить в Європейську асоціацію музеїв під відкритим небом. Сьогодні в цьому музеї на березі озера Херестреу на території сто тисяч квадратних метрів можна побачити зразки сільської архітектури з усіх куточків Румунії, починаючи з ХV-го століття до наших днів. Тут 76 комплексів, 322 будівлі з усіх регіонів країни, в тому числі три вітряних і три дерев'яних млини.
Тут (Дар-ес-Салам, Танзанія) стоять будинки, як їм і належить, під відкритим небом, – круглі та квадратні, з плетеними і обмазаними для міцності глиною стінами, з верандами під ковпаками солом'яних дахів. Саме в таких хатинах жили і живуть численні племена Танзанії. Можна зайти всередину і побачити в точності відтворені інтер'єри – простенькі меблі у вигляді дерев'яних лежаків і столів, глиняний посуд, робочі інструменти ремісників, одяг. А зовні кипить життя: місцеві майстри прямо на вулицях створюють свої маленькі сувенірні шедеври і тут же продають їх усім бажаючим, пухкі кухарки місять у великих каструлях величезними ложками якесь вариво – спеціально для спраглих випробувати національне меню в тутешньому ресторані, стукають у барабани і пританцьовують в такт життєрадісні музиканти.
Цей музей розділений на три частини. Перша – рибальське село, друга – міський квартал, третя – гавань. Всі будинки, човни, кораблі, церкви, магазини – справжні, тому тут можна відчути життя таким, яким воно було в кінці XIX століття. У рибальську частину були звезені будиночки з села Zoutkamp. У кожному – стандартний набір: крихітна кухонька з гасовою плиткою, велика кімната з обіднім столом, швейною машинкою, комодом і стіною, яка складається суцільно з дверей. За дверима цими – короткі ліжка, на яких жителі Нідерландів спали сидячи (втім, так спали в той час практично у всій Європі). Біля будиночків можна побачити, як раніше прали, плели мотузки, робили сабо або бочки.
Унікальний музей складений з будівель XVII-XIX століть, які звезені сюди з різних куточків Суздальського району та всієї Володимирської області (Московія). Проект музею був розроблений в 1960-і роки. Експозиція об'єднує в собі основні риси давньоруського зодчества і створює справжню атмосферу сільського побуту за допомогою домашнього начиння того часу і предметів побуту. Сьогодні музей став місцем проведення традиційних свят народних ремесел та майстрів. Ремесла, якими славилися тутешні майстри – різьблення по дереву, розпис дерев'яних іграшок, ткацтво, а також створення іграшок з глини – і сьогодні не просто живуть, але цілком сучасні. Свято ремесел проводиться в червні, а в липні можна побувати на Святі Огірка.
Косместон – це одна з найцікавіших пам'яток Південного Уельсу (Велика Британія), музей під відкритим небом, в якому завдяки знахідкам археологів відновлені будинки і побут села XIV століття. Всі місцеві «жителі» – майже реальні історичні персонажі, які зберегли свої імена, біографію і рід занять. Вони носять середньовічний одяг і займаються звичайними справами: печуть хліб, ловлять рибу, стежать за порядком або крутять веретено.
Приїхавши в Косместон в певну пору року, можна потрапити на одне зі свят, що регулярно проводяться в селі-музеї. У квітні це – середньовічний Великдень, в травні – битва місцевих жителів з дружиною ненависного лорда, що не дає спокійно жити і зчиняє чимало несправедливостей, або фрагменти Великої війни з Францією та Наполеоном.
Музейний комплекс під відкритим небом, де можна вивчити ремесла і скуштувати національні страви. «Дудутки» – єдиний в Білорусії музейний комплекс матеріальної культури під відкритим небом. Якщо ви хочете осягнути сенс стародавніх звичаїв і всіляких ремесел, то вам точно сюди. На території комплексу є найрізноманітніші споруди: гончарна, кузня, хлібопекарня, млин, стайня. Одягнені в традиційний одяг музеєзнавці з задоволенням розкажуть про секрети сільського життя-буття. Тут можна покататися верхи, спробувати себе в якості ремісника і покуштувати свіжі масло, хліб і сир. Тут, в який будинок не зайди, всюди знайдеться цікаве заняття. У кузні можна кувати, в гончарній повчитися горщики ліпити, а можна і побайдикувати: посидіти в хатинці з кухликом ароматного чаю і місцевими сушками.
Своєю середземноморською назвою – Рокка-аль-Маре (або Рок-аль-Маре) – це таллінське передмістя зобов'язане колишньому міському бургомістру Артуру Жерару де Сукантону. Так, на південний манер, нудьгуючий по теплу мер-француз називав свою дачу на березі студеної Балтики. Назва прижилася і 100 років по тому перейшла до найцікавішого з талліннських атракціонів – величезного етнографічного села, яке виросло на місці бургомістрової дачі. Проте від південного колориту в Рокка-аль-Маре тільки назва: кругом нордичні – лаконічні і кряжисті – споруди. Дерев'яні хати, комори, сараї та млини 100-200-річної давності звозили з усіх повітів – їх тут не менше сотні. Зараз за кількістю старих будинків Рокка-аль-Маре майже вже наздогнав знаменитого сусіда – шведський Скансен.
Норвежці стверджують, що музей Майхьоуген в Ліллехаммері – найбільший етнографічний музей під відкритим небом в Європі. Сюди в різні роки звезли близько 200 старовинних норвезьких селянських будинків, рибальських хатин і церков. Майхьоуген – ціле село, де в літні місяці кипить життя, проходять гучні ярмарки і ходи в старовинних костюмах, концерти та екскурсії для приїжджих. З приходом сутінків в тутешній церковці Гармо, побудованої вікінгами в XII столітті, проходить щоденна вечірня служба. Взимку в Майхьоугені сніг засипає криті зеленим газоном дахи старовинних будинків. Незважаючи на замети, гуляти по вулицях села все одно можна. А з пагорба, на якому розташований музей, можна розглянути Ліллехаммер, що лежить в долині, і озеро М’йоса, покрите льодом.
В регіоні Грандваліра (Андорра) створено кілька будинків-музеїв, все оздоблення і внутрішня обстановка яких залишається незмінною з часів спокійного та розміреного життя минулих століть. У Енкампі одним з таких музеїв є триповерховий будинок, побудований в XVIII-XIX століттях. Тут проживали звичайні андоррці, поки в 1947 році будинок не був викуплений під музей. Споруда дуже вузька, поверхи об'єднані спільними стінами. На цокольному поверсі розташовані парадний вхід, складське приміщення та винний льох. На першому поверсі – житлові приміщення, вогнище та кухонна зона. На другому і третьому поверхах житлові кімнати. На горищі – допоміжне приміщення, де мешканці зберігали зерно, продукти. Вся обстановка того часу збережена. Ніякої розкоші: навпаки, все говорить про сувору економію. У цьому музеї ви побачите, як жили прості андоррці два століття тому.
Як жили, у що одягалися, чим займалися народи, що населяли Болгарію в минулі століття, – про все це розповідає експозиція музею, розташованого в кам'яному особняку Бракалова XIX століття. Крім предметів побуту, традиційного одягу, в тому числі і весільного, і прикрас, характерних для цього регіону, музей має в своєму розпорядженні велику колекцію обрядових нарядів. Частина з них виглядає досить екзотично, як, наприклад, вивернуті навиворіт овечі шкури, в які вбиралися кукери – чоловіки, які колядували на Масляну.
Київський «скансен», етно-парк Пирогово, – це рукою подати від Києва (Україна), менше 20 км. Але потрапляєш сюди, і, здається, що поїхав далеко-далеко (не так навіть за відстанню, скільки за часом). Навколо українське село XIX століття, яким воно малюється в повістях Гоголя: млини, що ліниво поскрипують, кволі тини, білі мазанки під очеретяними дахами, свічки сільських церков і т.д. Обов'язково знайдіть найдавніший експонат, хату 1587 роки (це найстаріший пам'ятник сільської архітектури на території колишнього Радянського Союзу).
Етнографічний музей розташований прямо під відкритим небом у парку Ваке. На його території розміщені традиційні будинки та господарські споруди, зібрані з усіх регіонів Грузії. Творець музею, відомий етнограф Георгій Читая, фактично відтворив на невеликій ділянці землі всю країну в мініатюрі. Етнографічний музей – чудове місце для пізнавальної екскурсії жарким літнім днем, яку можна поєднати з відвідуванням Черепашачого озера, що знаходиться неподалік.
Музей дерев'яного зодчества «Хохловка» розташований на березі Ками приблизно в 45 кілометрах від Пермі (Московія). Тут розташовано більше 20 пам'ятників кінця XVII - початку XX століть, що дозволяють більше дізнатися про історію будівництва та культуру Пермського краю. Архітектурно-етнографічний музей був заснований в 1969 році, але для відвідувачів його відкрили лише через 11 років. Він розділений на три територіально-етнографічні зони: комі-пермяцький сектор, північне Прикам’є та південне Прикам’є. Також в музеї є два комплекси: солепромисловий, до складу якого входять споруди Усть-Боровського заводу з міста Солікамська, і сільськогосподарський – з коморами, клунею, током і млинами. Тут можна дізнатися багато цікавого про історію солеваріння і процес видобутку солі.
