Але все по-порядку. Київський купець I гільдії, Іван Чоколов, старший брат Миколи Чоколова, який був купцем II гільдії, разом з братом створив винокурно-дріжджовий завод на Подолі. Саме на честь братів Чоколових називається район Києва – Чоколівка, де селились робітники заводу купців. Але справами заводу займався молодший брат – Микола Чоколов, а Іван мав власний бізнес. Він займався друкарською справою, мав кілька друкарень. На них, інколи, друкувалися брошури й книги, що потім заборонялися (а типографія ризикувала бути закритою), наприклад, «Відкритий лист поляка П. Н. Белашеву» Є. Старчевського, де критикувалися польсько-руські відносини. Також друкарня друкувала географічні атласи, нотні збірки для всієї Московії. Крім того, нехтуючи Уваровською забороною, він друкував українською мовою зібрання творів Нечуя – Левицького. Іван Чоколов і сам був упорядником поетичних збірок популярних українських поетів.
Звістка про самогубство коханої так вразила Івана Чоколова, що він запив і в 1914 році раптово помер…
А історія будиночку отримала своє продовження. Вистоявши під жорстокими вітрами революції і переживши експропріацію, він в 1936 році разом зі всією прилеглою територією рішенням Раднаркому УРСР був переданий у власність Союзу письменників України (за аналогією з Передєлкіно в Підмосков’ї) і став іменуватися Будинком творчості. Під цією назвою він існує і зараз.
Не стану перераховувати імена відомих в Україні та за її межами письменників і поетів, які жили і творили під його гостинним покровом в різні періоди їхнього життя – легше назвати тих, хто не встиг побувати тут. Більшість творів української літератури, які ми вивчали в школі, були написані в стінах колишньої дачі Чоколова…