Найстаріший храм Рівного будували без жодного цвяха

Найдавніша культова споруда Рівного – Свято-Успенська церква (або як її називають у народі  Омелянівська) має неповторну ауру, яка складалася віками. Чи не тому шлюбні пари все частіше воліють ставати під вінець саме в цій церкві, зведеній майже три століття тому.

Для Рівного, небагатого на архітектурні пам'ятки, ця церква є не лише перлиною стародавньої Волинської дерев'яної архітектури, але й своєрідною візитівкою старого міста, місцем, куди неодмінно хотіли завітати гості обласного центру. З давніх церковних книг, що дійшли до наших днів, відомо, що храм завжди був осередком українсько-православних традицій, мав велику пошану в народі. У 1798 році парафія Свято-Успенської церкви налічувала у Рівному 71 двір із населенням у 160 чоловіків і 165 жінок. До парафії також належало село Тютьковичі з 36 дворами.


За історичними документами, закінчено будівництво Свято-Успенської церкви та освячено її у 1756 році. Коли ж розпочато будівництво, та чи була у церкви попередниця, достеменних відомостей поки що не віднайдено. Хоча деякі рівненські краєзнавці стверджують, що на цьому місці у давніші часи також була церква. Постала унікальна культова споруда, єдина і вцілілих у нашому місті пам’яток архітектури XVIII століття, 259 років тому на вулиці Омелянівській. Тоді це було передмістя Рівного, яке вело до дороги на Омеляну. Тому здавна рівняни називають церкву Омелянівською, або Шевченківською – за сучасною назвою вулиці.

Як свідчать історичні документи, церкву Успіння Пресвятої Богородиці було зведено на кошти прихожан та без застосування жодного цвяха. Сучасні історики і знавці архітектури вважають таку технологію унікальною для тих часів, однак, як відомо, у давнину чимало храмів будували без цвяхів.

Має храм і свою легенду. За давніми переказами, у Свято-Успенській церкві молився зі своїми побратимами Іван Гонта (ватажок гайдамаків, один з очільників Коліївщини – повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, що вибухнуло у 1768 році на землях Правобережної України, що входила в ті часи до складу Речі Посполитої) перед тим як вирушити на битву з польською шляхтою. А в прибудові церкви й досі зберігається унікальна річ – “цепь устоев моральных” – фрагмент ланцюга, яким у ХVІІІ столітті гріховних перед церквою прихожан приковували для публічного покаяння й задля науки для інших.

За історичними джерелами, стіни церкви не було розписано. Дерев’яний іконостас у стилі бароко з елементами різьби та розпису іконописними золотими та срібними фарбами виготовив у 1784 році невідомий майстер у Санкт-Петербурзі. Розписи, що можна побачити у храмі нині, з'явилися на стінах у 80-ті роки минулого століття. Храм має свої святині – старовинні ікони. Але, як розповідав настоятель храму отець Борис, чи вони належали саме Свято-Успенській церкві, достеменно невідомо. Бо за радянських часів, коли закривали храми у Рівному та околицях, ікони з них звозили до церкви як до однієї з небагатьох діючих. Утім, найстаріша ікона, датована 1790-м роком, що збереглася донині, за переказами належить саме церкві Успіння Пресвятої Богородиці.

Церкву від знесення врятували рівняни

За майже трьохсотрічну історію свого існування церква Успіння Пресвятої Богородиці пережила чимало лихих годин. Її не спопелила масова пожежа у Рівному наприкінці ХVІІІ століття, не зруйнували під час панування Польщі, оминули бомбардування під час Другої Світової. Лише радянська влада посміла зазіхнути на існування шанованого у народі храму. На початку 60-х років ХХ століття під час реконструкції передмістя Кавказ комуністи вирішили церкву знести. Саме там мала пролягти дорога до залізничного вокзалу. Тим паче, що неподалік планували звести нове приміщення для компартійних органів (теперішня будівля Рівненської облдержадміністрації), тож стара церква ніяк не вписувалася у такий “пейзаж”. На її місці вже й спроектували гуртожиток текстильного технікуму. Вочевидь, так би й сталося, якби на захист святині не піднялися старожили Рівного, зокрема мешканці вулиці Шевченка, що з діда-прадіда жили біля цього храму та відвідували його. Родини Либаків та Лукашевичів, художник-іконописець Федір Жилінський, члени церковної “двадцятки” оббивали пороги партійних кабінетів, ходили до уповноваженого обкому партії у справах релігій, щоб відстояти храм. Писали листи, куди тільки можна було, збирали підписи рівнян під проханням не руйнувати храм. Як не дивно, це подіяло.

У фондах обласного краєзнавчого музею зберігається лист мешканця вулиці Шевченка Григорія Лукашевича, датований 1963-м роком, у якому він аргументував необхідність збереження храму, як архітектурної пам'ятки, у якій молився історичний персонаж Іван Гонта: “...я, нижчепідписаний мешканець м. Ровно Лукашевич Г.Г., 1873 р.н., бувший губернський земський гласний від селян при царизмі і многолітній міський радник магістра м. Ровно при Польщі, цим стверджую, що, будучи малим хлопцем шкільного віку, неодноразово чув від своїх дідів і прадідів, а також у розмовах старших людей, що мученик українського народу уманський сотник Гонта Іван був у Свято-Успенській церкві м. Ровно і молився богу”. Піввіку, як немає на світі Григорія Лукашевича, а його й досі згадують добрим словом старожили міста.

У серпні 2001 року на подвір’ї храму біля старовинної дзвіниці було встановлено та освячено пам’ятний знак на честь відомого і шанованого на Волині травознавця, лікаря народної медицини, автора перших в Україні книг з травознавства, одного з колишніх настоятелів храму – протоієрея Михайла Носаля. Багато років він мешкав поруч із Свято-Успенською церквою.

За мовчазного потурання держави пам’ятка втрачає свою автентичність

Рівненська Свято-Успенська церква із дзвіницею у 1979 році отримали статус пам’ятки архітектури національного значення. До 250-річчя храму, яке відзначали у 2006 році, було виконано низку ремонтно-реставраційних робіт: навколо церкви встановили нову металеву огорожу, внутрішні стіни оббито водостійкою фанерою, покладено паркет з гідроізоляцією, оскільки попередню підлогу поклали ще у 1930 році, замінено електропроводку, проведено газ і опалення. Церкву пофарбували зовні й покрили новою бляхою.

Нині Свято-Успенською церквою опікується церковна громада. Подвір’я і сам храм з дзвіницею та надвірними будівлями виглядають охайно, проте... Якщо порівняти фотографії церкви 30-х та 90-х років 20 століття, можна помітити різницю у зовнішньому вигляді. Так, наприклад, у дзвіниці зникли двері, що виходили у бік вулиці Шевченка, віконниці верхнього ярусу дзвіниці нині «зашиті», хоча спочатку були відкритими. На даху самої церкви «виросли» два додаткові куполи, за що перебудовників картають історики та науковці. Бо у первозданному варіанті церква була однокупольною. Саме в цьому одна з родзинок споруди. Про це йдеться у всіх історичних довідниках, де описується її зовнішній вигляд. Видно це й на фотографіях різних років.

Держава, задекларувавши на папері охорону культурної спадщини, та повісивши дошку з вказанням, що це пам'ятка архітектури, вирішила, що на цьому її місію виконано. Не даючи ані копійки на збереження унікальної для Рівного історичної споруди, та не цікавлячись, які “реконструкції” роблять церковники, держава фактично відмовилася від збереження храму. Відтак, чи побачать рівняни у первозданному вигляді місцеве диво давньої архітектури, яке не зруйнували ані стихія, ані війни, ані зла воля бездуховних керівників, хтозна... Чи місто, й так небагате на пам'ятки давньої архітектури, втратить і цю – унікальну?