У 1971 році у Львові відкрили музей народної архітектури та побуту під відкритим небом Шевченківський гай. Він побудований за принципом етнографічних районів Західної України. Тут розміщуються сільські будинки з Полісся, Волині, Львівщини, Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини та Закарпаття. Зараз у "Шевченківському гаю" більше 120 пам'яток народної архітектури. Багато будівель можна подивитися не тільки зовні, але й зсередини.
На територію гаю експонати звозили по частинах, починаючи від фундаментів, розібраних підлог та стель, закінчуючи дрібними домашніми предметами минулих років. Будинки та церкви, комори, колодязі та стайні – все, що становило український побут минулих століть.
На початку музею розташовані будинки зі Старосамбірського, Турківського та Сколівського районів. Дерев'яний будинок сільського старости Федора Барні перевезений на територію музею в 1910 році з села Тухолька Сколівського району. Всі стіни в будинках робилися за методом зрубів, тоді всі будинки будувалися без цвяхів. На Бойківщині було прийнято робити дах в три рази візуально більшого розміру, ніж всю будівлю. Чим вище робив свій дах господар, тим солідним та заможним він вважався серед односельців.
Друга експозиція – також бойківський будинок, це сільський будинок із села Ор’явчик, побудований в 1792 році. Особливістю домашнього будівництва цього регіону було те, що кладка під кімнатою, яка будувалася між коморою та сіньми залишалася земляною або глиняною, щоб літом було прохолодно. На початку 18 століття піч у сільському будинку одночасно служила ліжком для бабусі та онуків. Посеред кімнати – стіл з ящиком всередині, де зберігали готові продукти, адже холод від підлоги не давав їм зіпсуватися. По стінах йшли лавки, де в ряд спали діти. Традиційно в кімнаті було одне єдине ліжко для матері та батька. Колиска для малюків вішалась в ногах від ліжка.
Будинок села Лебахори Турківського району, побудований в 1812 році. Це приклад будинку, де жила велика родина – до 15 осіб. Будівля має характерну високу стелю, а також своєрідну веранду, з різьбленими підпорами та поручнями.
Своєю красою виділяється в музеї Миколаївська церква 1763 року з села Кривки Турківського району. Церква діюча і в ній правлять службу. Всього в цьому музеї під відкритим небом шість храмів. У глибині Шевченківського гаю є фабрика з виготовлення олії, побудована в 1811 році. Всередині є два преса: один, зафіксований на підлозі, а другий – підвішений до стелі.
У центрі музею розташована сільська школа, перевезена з села Бузовисько Старосамбірського району. Побудована в 1880 році, вона ділиться на дві частини. По лівій стороні розташувався сам клас з десятком парт, а правій – кімната вчителя. Сам учитель був дуже шанованою особою в селі. Його утримували на кошти громади.
На територію гаю експонати звозили по частинах, починаючи від фундаментів, розібраних підлог та стель, закінчуючи дрібними домашніми предметами минулих років. Будинки та церкви, комори, колодязі та стайні – все, що становило український побут минулих століть.
На початку музею розташовані будинки зі Старосамбірського, Турківського та Сколівського районів. Дерев'яний будинок сільського старости Федора Барні перевезений на територію музею в 1910 році з села Тухолька Сколівського району. Всі стіни в будинках робилися за методом зрубів, тоді всі будинки будувалися без цвяхів. На Бойківщині було прийнято робити дах в три рази візуально більшого розміру, ніж всю будівлю. Чим вище робив свій дах господар, тим солідним та заможним він вважався серед односельців.
Друга експозиція – також бойківський будинок, це сільський будинок із села Ор’явчик, побудований в 1792 році. Особливістю домашнього будівництва цього регіону було те, що кладка під кімнатою, яка будувалася між коморою та сіньми залишалася земляною або глиняною, щоб літом було прохолодно. На початку 18 століття піч у сільському будинку одночасно служила ліжком для бабусі та онуків. Посеред кімнати – стіл з ящиком всередині, де зберігали готові продукти, адже холод від підлоги не давав їм зіпсуватися. По стінах йшли лавки, де в ряд спали діти. Традиційно в кімнаті було одне єдине ліжко для матері та батька. Колиска для малюків вішалась в ногах від ліжка.
Будинок села Лебахори Турківського району, побудований в 1812 році. Це приклад будинку, де жила велика родина – до 15 осіб. Будівля має характерну високу стелю, а також своєрідну веранду, з різьбленими підпорами та поручнями.
Своєю красою виділяється в музеї Миколаївська церква 1763 року з села Кривки Турківського району. Церква діюча і в ній правлять службу. Всього в цьому музеї під відкритим небом шість храмів. У глибині Шевченківського гаю є фабрика з виготовлення олії, побудована в 1811 році. Всередині є два преса: один, зафіксований на підлозі, а другий – підвішений до стелі.
У центрі музею розташована сільська школа, перевезена з села Бузовисько Старосамбірського району. Побудована в 1880 році, вона ділиться на дві частини. По лівій стороні розташувався сам клас з десятком парт, а правій – кімната вчителя. Сам учитель був дуже шанованою особою в селі. Його утримували на кошти громади.
Серед пам'яток народного побуту та архітектури Шевченківського гаю можна побачити справжній водяний млин з великими жорнами, які працювали від сили потоку гірської річки.