що вибрати?
як будувати?
фото-галереї
статті
проекти
база компаній
замовити
відеоСело Нижня Апша на Тячівщині славиться не тільки своїми палацами величезних розмірів, оздобленими мармуровими левами та кованими парканами. Є ще тут і справжня пам’ятка будівництва – готична Свято-Миколаївська дерев’яна церква, зведена у XVI столітті.
Відомий дослідник дерев’яних храмів Закарпаття, мистецтвознавець Михайло Сирохман пише, що церква Святого Миколи-Чудотворця – один з найдавніших зразків дерев'яного храмового будівництва Закарпаття. Божий дім довго стояв закритим. В радянські часи у храмі було облаштовано музей народного побуту, що врятувало пам’ятку від цілковитої руйнації. Відреставрували церкву у 1969 році. У 1994 році її повернули греко-католицькій громаді.
При вході до церкви встановлено дерев’яну табличку, де румунською мовою написано про те, що дерев’яний храм збудовано у 1561 році. З 1947 до 1990 року не діяв. Вказано також, що інтер’єр оновлено у 2000-му. У всесвітній мережі ми знайшли відомості про те, що місцевого священика отця Сімона Попа у 1948 засудили на 25 років каторги. Однак у 1956 році він повернувся з табору.
Є відомості про нижньоапшанський дерев’яний храм й у 4-томному довіднику «Памятники градостроительства и архитектуры», виданому в 1983-1986 рр., де зазначено, що за дослідженнями реставраторів, від первинної церкви збереглися зруби стін з дубових брусів і перекриття над бабинцем. А сучасного вигляду вона набула у XVIII столітті.
Розташована церква трохи вбік від центральної вулиці села, на пагорбі. Дійти до неї можна через подвір’я православної церкви святих Петра і Павла. Дерев’яна брама на церковне подвір’я була незачиненою, тож ми скористались нагодою роздивитись будівлю храму зблизька і у прямому сенсі доторкнутись до історії. Як пише автор інтернет-сайту «Дерев'яні храми України» Олена Крушинська, такі ворота колись були "брендом" Нижньої Апші. До речі, на іншому боці брами прихожани почепили підкову – приклад того, як споконвічні вірування у магічні властивості такого амулету нормально співіснують із християнськими.
Шкода, що нам не вдалося оглянути церкву зсередини. Зауважимо лише, що кілька років у храмі були інші двері, котрі явно дисонували зі старовинним ансамблем – білого кольору. А зараз їх замінили на кращі за виглядом, з дерев’яною текстурою та кованими кільцями. Встановили й нові вікна – металопластикові, хоч і під дерево. Просто над входом – ікона з зображенням Святого Миколи-Чудотворця.
Поряд із храмом розташована і невеличка дзвіниця. Тут припадає порохом та іржавіє табличка радянських часів про те, що церква є пам’яткою архітектури – щоправда, чомусь XIX століття.
Як розповів заступник сільського голови Нижньої Апші Юрій Пашку, щонеділі у церкві відбуваються богослужіння, котрі відвідують близько 150-200 вірників греко-католицької громади. Саме паства, без жодної допомоги з боку держави, і утримує храм і дзвіницю зі статусом пам’яток архітектури національного значення у належному стані.
Хочеться вірити, що при тутешніх статках з цим храмом буде все гаразд, і його не спіткає доля інших дерев’яних церков на Тячівщині, котрі стали жертвами недбальства та байдужості.
Відомий дослідник дерев’яних храмів Закарпаття, мистецтвознавець Михайло Сирохман пише, що церква Святого Миколи-Чудотворця – один з найдавніших зразків дерев'яного храмового будівництва Закарпаття. Божий дім довго стояв закритим. В радянські часи у храмі було облаштовано музей народного побуту, що врятувало пам’ятку від цілковитої руйнації. Відреставрували церкву у 1969 році. У 1994 році її повернули греко-католицькій громаді.
При вході до церкви встановлено дерев’яну табличку, де румунською мовою написано про те, що дерев’яний храм збудовано у 1561 році. З 1947 до 1990 року не діяв. Вказано також, що інтер’єр оновлено у 2000-му. У всесвітній мережі ми знайшли відомості про те, що місцевого священика отця Сімона Попа у 1948 засудили на 25 років каторги. Однак у 1956 році він повернувся з табору.
Є відомості про нижньоапшанський дерев’яний храм й у 4-томному довіднику «Памятники градостроительства и архитектуры», виданому в 1983-1986 рр., де зазначено, що за дослідженнями реставраторів, від первинної церкви збереглися зруби стін з дубових брусів і перекриття над бабинцем. А сучасного вигляду вона набула у XVIII столітті.
Розташована церква трохи вбік від центральної вулиці села, на пагорбі. Дійти до неї можна через подвір’я православної церкви святих Петра і Павла. Дерев’яна брама на церковне подвір’я була незачиненою, тож ми скористались нагодою роздивитись будівлю храму зблизька і у прямому сенсі доторкнутись до історії. Як пише автор інтернет-сайту «Дерев'яні храми України» Олена Крушинська, такі ворота колись були "брендом" Нижньої Апші. До речі, на іншому боці брами прихожани почепили підкову – приклад того, як споконвічні вірування у магічні властивості такого амулету нормально співіснують із християнськими.
Шкода, що нам не вдалося оглянути церкву зсередини. Зауважимо лише, що кілька років у храмі були інші двері, котрі явно дисонували зі старовинним ансамблем – білого кольору. А зараз їх замінили на кращі за виглядом, з дерев’яною текстурою та кованими кільцями. Встановили й нові вікна – металопластикові, хоч і під дерево. Просто над входом – ікона з зображенням Святого Миколи-Чудотворця.
Поряд із храмом розташована і невеличка дзвіниця. Тут припадає порохом та іржавіє табличка радянських часів про те, що церква є пам’яткою архітектури – щоправда, чомусь XIX століття.
Як розповів заступник сільського голови Нижньої Апші Юрій Пашку, щонеділі у церкві відбуваються богослужіння, котрі відвідують близько 150-200 вірників греко-католицької громади. Саме паства, без жодної допомоги з боку держави, і утримує храм і дзвіницю зі статусом пам’яток архітектури національного значення у належному стані.
Хочеться вірити, що при тутешніх статках з цим храмом буде все гаразд, і його не спіткає доля інших дерев’яних церков на Тячівщині, котрі стали жертвами недбальства та байдужості.
