Нехай і не порівняти з будинком архітектора Владислава Городецького в Києві, який завдяки своїй незвичності отримав саме таку назву. Але не менш цікавий …

Жителі селища Нижнього Солотвина на Закарпатті, біля якого в дачному масиві розташована незвичайна споруда, називають її «будинком із сміття».

Але у "ошколованих" городян, які зрідка забрідають в ці краї, він викликає асоціації з феєричною архітектурною творчістю Антоніо Гауді. Не такою масштабною і професійною, але, в контекстах Закарпаття, не менш цікавої ...

Познайомитися з цим народним самородком від дачної архітектури нам, по суті, не вдалося – він спочатку вийшов до тих, що подолали на велосипедах відстань від Ужгорода до Нижнього Солотвина саме з метою познайомитися з його будівельним твором, але потім повернувся в будинок і вже не показувався – не перешкоджав оглядати своє житло, але і в гіди не підрядився. Тому розглядати химерний двір цього некомунікабельного дивака довелося самостійно ...

Цей будинок дійсно вражає. І навіть будучи прихованим в зелені і кривизні старих виноградних лоз, він навіть здалеку відразу впадає в очі серед типовості місцевих дачних споруд – помітними здалеку кольоровими плямами і незвичайними фактурами. При розгляді ж він повністю підтверджує, що ті, хто добирався до нього зі своїх власних далей, зробили це не дарма. Розглядати кожен елемент цієї дивної будівлі можна довго – їх багато і вони практично не повторюються. І навіть якщо мова йде про десятки барельєфних облич, якими в декількох місцях оформлена споруда, то всі вони неповторні – кожне зі своїм виразом обличчя і різними його рисами. І об'єднані лише спільною для всіх дивною неусміхненістю.

Крім них в стіни будинку вмуровано десятки, якщо не сотні, різних елементів або фрагментів. Тут і звичайні пластмасові ляльки, і керамічні тарілки і радіотехнічні плати, фрагменти старовинних барельєфів і навіть пластмасова фігурка неандертальця з популярної за «совка» іграшкової серії. Старі, пофарбовані в різні кольори, дійсно взяті де зі звалища різнорозмірні віконні рами, проводи й арматури, що стирчать з нерівних стін, нахилений хрест, об'ємно вписаний в сонм сірих неусмішливих ликів, які немов вирвалися з якогось похмурого загробного життя, тільки підкреслюють ірреальність сприйняття цієї химерності . Десь між ними – велике око або великий рот, рельєфно проступають з бетону. В іншому місці – вмуровані в стіну сковорідка або дерев'яний корпус старого годинника, те, що залишилося від фотоапарата «Любитель 100», проржавіла труба з вентилем або звичайний кип'ятильник як символи цієї матеріальної цивілізації. На балках і кроквах – старі номерні знаки з уже неіснуючих авто. Камені, уламки черепиці, напливи бетону і зрізи труб в стінах і проржавілі решітки на винах. По яким так хочеться зазирнути всередину світу, який там, всередині, за цими вікнами і цими стінами точно має бути не менше дивним ...

У надзвичайному хаосі і сумбурі – якась загальна ідея, якась дивна гармонія, створена генієм творця, який ховається в цій нестандартності від явно недружнього йому навколишнього світу. Ця гармонія хаосу, ці вмуровані і лики і символи, ця кричуща самотність в суєті навколишнього середовища ще чекають своїх мистецтвознавців і психіатрів. А поки приходять тільки перші рідкісні туристи ...