Дизайнер Ілона Меньшакова довго шукала собі відповідну дачу: "Я дивилася багато всього, але коли приїхала в легендарне селище Радянський Письменник, побачила цю крихітну ділянку, відразу закохалася в місцеву атмосферу: ці низькі парканчики, люди, які там живуть, гуляють, місцеві традиції, які складалися не один десяток років, — ми приїхали святкувати Новий рік, а до нас прийшли сусіди з піснями і танцями!".

На невеликій ділянці вже стояв будинок, росли берези, сосни, ялинки і мох, а до самого сонячного місця, від стіни будинку до сусідського паркану, було всього кроків десять. Це обмежений простір Ілона з сестрою Іриною вирішили не звільняти, а повністю забудувати. Дизайнери розповідають: "Нам прийшла ідея прибудувати до будинку дерев'яну конструкцію — велику терасу. Ми стали поступово вибудовувати її, плануючи літню кухню, камінну зону. Якщо просто росте трава, то простір здається дуже маленьким, а як тільки починаєш настилати дошки, тераса стає частиною інтер'єру, її розмір здається іншим".

Під час навчання в Бельгії та Нідерландах сестрам дуже сподобалося, як місцеві жителі зустрічають своїх гостей — ведуть не в будинок, а прямо в сад. Ілона каже: "Мені захотілося тут втілити ідею, що ти повністю розчинений в природі, тобі не потрібно нічого особливо робити, просто накинути плед, взяти келих шампанського, ходити, гуляти, спілкуватися".

Ще одна данина бельгійсько-голландським традиціям — спеціальний столик для зустрічі гостей, який господині називають "столик для шампанського", його поставили поруч з літньою кухнею — коли хтось готує вечерю на багатті, гості сидять поруч, щоб людині, що готує було не нудно і не прикро, поки всі відпочивають.

Зайвого кольору в цьому будинку немає. За задумом дизайнерів, нічого не повинно відволікати від медитативної лісової атмосфери. Чорний колір в своїх проектах вони використовують нерідко, але потрібна сміливість, щоб зважитися на нього в своєму будинку. Ілона згадує: "Будинок сам підказував, що потрібно щось робити з кольором. Він стоїть в сосновому лісі, летять голки, брудні листя, мох, вологість. Дерево ванільного відтінку все це вбирало, і будинок став брудно-сірим, природа стала його обліплювати".

Її доповнює Ірина: "Ми ввечері виходимо на вулицю і дивимося, як будинок виглядає зовні, як красиво на чорному тлі виглядають величезні вікна, ми спеціально виділили їх сірим кольором".

Кольорову гаму інтер'єру будинку теж диктувала природа: тут зібрані відтінки кори сосен, моху, підліску, зелені. Все побудовано на грі фактур — будинок робився довго, і тут немає жодної зайвої деталі, а аксесуари сестри збирали під час подорожей по світу.

"Відкриваючи двері на вулицю, ми бачимо все ті ж відтінки, будинок немов злився з природою", — говорить Ілона. Сестри навіть придумали спеціальний дрес-код для гостей: "Ми хочемо, щоб тут відпочивали всі органи чуття, хоча всі наші друзі і так знають, в якому одязі треба приїжджати".

Такі ретельність і вибірковість притаманні всім проектам дизайнерів: "Ми не просто будуємо житло, а розробляємо і продумуємо глобальну концепцію життя, яка визріває так само довго, як і хороше вино".