Руська лазня та її місце у світовій банній культурі

З досвіду спілкування з людьми ясно бачимо, що існує принципова плутанина в поняттях «руська лазня», «сауна», «піч-кам'янка». Це не просто термінологічна, теоретична плутанина: люди часто будують не те, що хочуть. Цьому сприяють і різного роду «маркетологи», які щоб продати свій товар готові ввести клієнта в оману.

Але почнемо спочатку. Про користь теплових процедур людство знало тисячоліття. Не будемо тут говорити про сонячні ванни, масажі, про гарячий душ, про теплий одяг. Будемо говорити тільки про лазні, тобто про процедури, пов'язані з впливом теплого повітря.

Відносна вологість у лазні змінюється від 0 до 100 %. Температура повітря – від 30 до 150° С (інакше це не лазня). У цих межах і знаходиться весь найширший спектр різних лазень світу. Люди по-різному переносять жар лазні. Але закономірність одна: чим вище вологість, тим меншу температуру можна витримати. І навпаки: чим вище температура, тим меншу вологість можна витримати. Інакше кажучи, температура і вологість у лазні мають зворотну залежність.

Різним людям підходять і подобаються різні лазні: одним тепліше та сухіше, іншим холодніше й вологіше. Це залежить від конструкційних особливостей людського організму. Ці особливості в масштабах нації і формують банну культуру. Мабуть, не випадково в сирій та холодній Фінляндії зародилися сухі й жаркі сауни, а в сухій та спекотній Туреччині – прохолодні та вологі турецькі лазні.

Серйозних досліджень на цей рахунок знайти не вдалося. Але дещо є. Шведи виділяють чотири типи лазень:

№	Назва у шведів	Наша назва	Температура, °C	Вологість, %
1	Суха сауна	Сауна	90-100	5-10
2	Волога сауна	Руська лазня горяча	75-90	20-35
3	Парова сауна	Руська лазня класична	45-65	40-65
4	Парова лазня	Турецька лазня	40-45	Близько 100

Всі назви типів лазень переведені шведами на англійську, а нами вже з англійської на руську. Тому назви типів можна вважати умовними.

Для руської людини, яка любить швидку їзду і всякий інший екстрім, ці типи лазень також існують, однак частіше за верхньою межею. Наприклад, в лазні першого типу фіни підтримують 90 °С, а росіяни 120 °С ( ми зустрічали 140 ° С). У лазні третього типу (руська лазня) росіяни зазвичай паряться в режимі 65 °С і 65 % вологості (ці кондиції максимально відповідають найбільш легкому пару в лазні), а «герої» – 70 °С і 65 %. Особливістю руської лазні ми вважаємо можливість паритися віником. У сауні це не вийде – віник швидко висохне.

Бані четвертого типу ми б разом назвали турецькими. Там (і не тільки в Туреччині) є кілька різновидів, і все не так просто. Справа в тому, як приготувати пар, але про це нижче. Лазням другого типу ми довгий час відмовляли у праві на існування, але життя нас переконало. Ми знаємо в Москві три лазні другого типу (Ізмайловські, Сандуновські і Роговські). У них є, хоча й нечисленні, проте дуже стійкі прихильники.


Трохи історії. Всі знають, що історія руських лазень починалася з лазні «по-чорному». Дехто знає, що й сауни раніше були «по-чорному». Нам не вдалося знайти ніяких відмінностей між цими двома банями (тисячолітня історія не зберегла тодішні значення параметрів температури та вологості). Конструктивно ці лазні ідентичні. Але оскільки вони з'явилися прообразами абсолютно різних лазень, можна припустити, що фіни сильніше топили, але лили менше води, а росіяни навпаки.

Досі багато авторів (а серед них і недобросовісні «маркетологи») не знаходять різниці між руською та фінською лазнями. Можна іноді попаритися в лазні «по-чорному», вдихнути неймовірний аромат, а потім довго відмиватися милом від кіптяви. Можна іноді надіти збрую та побігати зі списом. Але це тільки іноді, для екзотики. Ми змушені визнати, що лазня має не тільки свою історію, але й свою еволюцію.

Далі, переходячи до сучасності, ми побачимо, як ця еволюція відбилася на конструкції лазень та банних печей. Але для цього знову необхідний маленький екскурс в область фізики.

Багато хто знає, що пар буває легким та важким. У сухій сауні таких проблем не існує. Повітря, що надходить в сауну, має звичайну атмосферну вологість, але по фізичним законам при нагріванні втрачає її, іноді на порядок. Ще раз: повітря, що надходить, має природну вологість і втрачає її при нагріванні. При природній вологості молекули води максимально перемішані з молекулами, складовими повітря або, кажучи фізичною мовою, водяна пара максимально диспергирована. Немає великих крапель, які надають пару тяжкість та шкідливі для легенів.

Якщо ми хочемо штучно зволожити нагріте повітря, то повинні прагнути до того, щоб і при штучній вологості пар був максимально диспергированим. Із збільшенням вологості завдання це стає все більш важким. Якщо в перших трьох типах бань зволоження повітря ще можна здійснювати шляхом випаровування води з локально нагрітих поверхонь (каміння), то для турецької лазні це вже не працює. Якщо ви у себе на кухні нагрієте калорифером повітря до 40°, а киплячі на плиті чайники з відкритими кришками зволожать повітря до 80 %, то це буде не турецька лазня, а душогубка. Цифри температури та вологості будуть дотримані, але пар буде настільки важким, що крім тяжкості та шкоди ви нічого не отримаєте. Практично те ж саме роблять й імпортні кліматичні печі та вітчизняні металеві печі з відкрито лежачим камінням. Такі печі фактично є печами для сауни і дають хороший пар тільки при низькій вогкості.

У справжній турецькій лазні немає ніяких парогенераторів. Там підігрівають чотири стіни, підлогу й лавки. Все це робиться з мармуру. Тільки тоді при вологості близькою до 100 % можна отримати легкий пар за рахунок випаровування з великих поверхонь, як у природі після дощу. При будівництві сімейних турецьких лазень доводиться використовувати парогенератор.

Але повернемося до руської лазні. Банна еволюція створила два способи штучного зволоження повітря: фінський та руський. Фінська – це лити воду на відкрите каміння, а якщо цього не вистачає, використовувати парогенератор, який вбудований в піч або окремо стоїть. Руська – це випаровувати воду в замкнутому об'ємі печі.

А тепер спробуємо порівняти ці способи. Зрозуміло, що чим вище температура випаровування, тим більш легким, сухим, диспергованим буде пар. Ефективна температура в випарнику 100°, як і спіраль у відкритому чайнику (у сучасних випарниках трохи вище). Температура верхніх каменів у печі сауни до 200°. Можна, звичайно, нагріти й більше, але тоді відповідно підвищиться температура в самій парній, оскільки відкрито лежаче каміння активно випромінює тепло в навколишній простір.

У хорошій руській лазні закрите каміння можна нагріти до 500-700 °С. Якщо піч побудована правильно, парна при цьому не перегріється, а дисперсія пару буде максимальною. Ось тому й будується в руській лазні велика піч-кам'янка, що каміння лежать усередині печі за дверцятами. Дверцята відкривають тільки на момент підкидання води. На наш погляд тільки така піч має право називатися піччю-кам'янкою.

Передбачаємо заперечення: їдь в глушину, в губернію, в село – і подивися! А ми відповімо: їдь в Сандуни, в Вусачі... Вікова бідність і розруха руської глибинки приводила і призводить до того, що лазня на Русі – це не тільки лазня. Це лазня-пральня, баня-сушарка (для грибів, одягу). У лазні святкують весілля і обмивають небіжчиків. Вічно гнилі дерев'яні підлоги та запах цвілі. Навіть нові лазні чомусь не тримають пар. Тільки копнеш – і все! Мабуть, на чомусь зекономили.

Тепер про печі. Перед пічником стоїть подвійне завдання: добре прогріти каміння і при цьому не перегріти об’єм парної. Для цього піч повинна бути дуже великою, масивною. Будь-яка піч буде гріти об’єм парної. Питання в тому, наскільки. На наш погляд в ідеалі це має бути 50-60°. Останнє добираємо за рахунок підкидання води. Перед першим підкиданням каміння повинно бути добре прогрітим, а температура сухого повітря в парній приблизно 50°. Велика піч буде прогріватися дуже довго. Тому ми будуємо печі меншого розміру з регульованим підігрівом сухого повітря, не залежних від температури каміння.

Є й ще одна сторона питання. Практично всі печі в громадських лазнях періодичного типу, тобто коли піч топиться, підкидати воду не можна. Піч топиться всю ніч, а потім, завдяки великій масі тримає тепло весь день до вечора. Тому на ранкових сеансах парна як правило перегріта, а надвечір тепла не вистачає. Замовники не готові чекати цілий день, поки витопиться піч, а потім через дві години охолоне. Скоротити час прогріву печі, але не перегріти парну та зберегти тепло надовго також важко, як стрибнути  в ширину. Тим не менш, фахівцям багато вдалося. Печі прогріваються за 4 години і стільки ж тримають тепло, дозволяючи приготувати хороший пар.

Таким чином, такі печі можуть використовуватися для перших трьох типів лазень. Якщо підігрів сухого повітря відрегулювати на максимум, температура в парній буде близько 100°. При цьому можна підкидати воду зовсім потроху, щоб не обпектися. Якщо відрегулювати підігрів сухого повітря до 70-80°, це буде лазня другого типу. Вологість можна буде довести до 25-30 %. І, нарешті, справжня руська лазня: 65° і 65%. У ній і віник не всихає і дихається легко.