Дерев'яні церкви Марамуреш

Марамуреш – легендарний край, розташований на півночі Румунії, оточений пагорбами і горами. Візитною карткою цього прекрасного краю є чудова майстерність ремісників і багате культурне життя місцевого населення. Вважається що з усіх румунських провінцій в Марамуреші і в Буковині найкраще можна відчути духовне життя, тут дуже добре збереглися цікаві старовинні обряди та звичаї. Вікові традиції предків є тут частиною повсякденного життя. Місцеві жителі досі вдягаються у національний одяг, носять незвичайні місцеві традиційні головні убори.

У Марамуреші існує безперервна традиція дерев'яної архітектури.Дивовижне марамурешанське різьблення по дереву вже давно знайшло заслужену славу і вражає гостей цього регіона.Майже кожен двір, кожен житловий будинок місцевих селян це як частина живописного і старовинного музею села.Все прикрашено орнаментами: хвіртка, ворота, паркан, дім, прибудови, трійця на перехрестях доріг. Піком мистецтва марамурешанських майстрів є одни з найцікавіших культових споруд у світі – дерев'яні церкві.8 дерев'яних церков області Марамуреш включені ЮНЕСКО до числа пам'яток Всесвітньої спадщини. Всі були побудовані в XVII і XVIII століттях, але вони дещо різняться архітектурним стилем.

Давайте дізнаємося про них детальніше ...
Марамуреш називають душею румунського села. З мальовничими поселеннями, зеленими пагорбами і квітучими луками Марамуреш уособлення сільського життя Румунії. Відвідувачам цього красивого краю надається шанс здійснити подорож у минуле, бути свідками зовсім іншої епохи, іншого способу життя. Життя тут просте і відпадає те багато чого штучного і непотрібного, без чого часто нам здається що не можна прожити.

Марамуреш, унікальний напрямок. Протягом сторіч тут дбайливо зберегли культуру, традиції і спосіб життя селян з минулих часів. Марамуреш це свого роду заповіт традиційності, романтичної епохи простоти і моральних цінностей про які в наші дні ми тільки читаємо або чуємо від дідів.

Мало звичаїв змінилося протягом минулих століть в Марамуреші. Сім'ї залишаються в тих же селах, як і їхні предки. Ремесла і традиції передають з покоління в покоління. Народний одяг виготовляють вручну і його носять з гордістю. Церква продовжує бути душею села. Сусіди знайомі між собою і допомагають один одному.

Життя в регіоні Марамуреш ніби оповите таємницею. Гості Марамурешу проходять гірські перевали, спускаються в жваві долини де сільські традиції відкриваються перед ними як музей, що воскреснув, пейзажі які до душі навіть самим примхливим мандрівникам.
В даний час провінція Марамуреш розділена на 2 частини: північний Марамуреш належить Україні а південний Марамуреш Румунії. Археологічні розкопки показали, що ця територія була заселена ще в часи неоліту. Дві тисячі років тому Марамуреш належав дакам, предкам румунського народу. Останки дакийських фортець були виявлені в багатьох населених пунктах: Сігет, Ончешть, Слатіна, Бирсана. У 2 столітті нашої ери римляни завоювали Дакію і їх столицю Сармізеджетуза але до Марамурешу римляни так і не дійшли, тут залишилися жити племена вільних даків. Рятуючись від римської окупації в Марамуреш приходять і багато даків із західної та центральної Дакії.

Регіон Марамуреш з усіх боків оточений горами і лісами і це допомогло місцевим жителям зберегти свою ідентичність в епоху міграцій готів, гунів, вандалів, слов'ян та інших народів. Затверджуються що саме традиції, що збереглися в регіоні Марамуреш найбільше пов'язані з культурною спадщиною даків. У 20 столітті румунські етнографи під час подорожі по провінції Марамуреш, з подивом відкрили що "даки спустилися з колони Траяна» і живуть тут.
– Документально вперше Марамуреш згадується в 1199 році. Під той час вже почалася експансія угорців до Трансільванії. У Марамуреші існували маленькі князівства керовані місцевими воєводами.
– Наприкінці 14 століття Марамуреш повністю був завойований Угорським Королівством.
– У 1353 році марамурешанський воєвода Драгош, військовокомандуючий підлеглий угорському королю Людовику I, переходить гори і заснував Молдавське князівство, васальне Угорщини. 
– У 1359 році вже інший воєвода з Марамуреша, Богдан з місцевості Кухя атакував спадкоємців Драгоша і стає новим правителем Молдавського Князівства.Він повстав проти угорського короля і зміг побілити угорську армію.Таким чином воєвода з регіону Марамуреш увійшов в історію як перший керівник вже незалежного Молдавського князівства. Його дочка Маргарета отримала прізвисько Мушата (красива на старій рум.мові), вийшла заміж за воєводу Костю і саме звідси починається знаменита в історії Молдавського Князівства династія Мушатинів, самий великий представник цієї династії Стефан Великий (він же вважається зараз найбільшим румуном за всю історію цього народу).
– У 1538 році після поразки угорців у битві при Mohacs Марамуреш увійшов до складу Трансільванії, автономний принципат, васал Турецької Імперії.
– Починаючи з 1688 року Марамуреш вже стає частиною Габсбурзької Імперії.
– Після мирного договору в Парижі (1919 р.), північна частина Марамуреш переходить до Чехословаччини, в 1939 році до Угорщини, 1945 році до Радянського Союзу а починаючи з 1991 року до України. 
 
– Нині в північному Марамуреші на Україні живуть близько 40 тисяч румунів.
Кордон, що відокремлює північний Марамуреш (Україна) і південний Марамуреш (Румунія) проходить по річці Тису.
– У 1968 році до "старого" регіону Марамуреш додані сусідні райони: Бая Маре, Tara Chioarului, Tara Lapusului і Tara Codrului
У повіті Марамуреш велика кількість культурних, природних та історичних пам'яток.

Марамуреш відомий в Румунії завдяки народному одягу, килимам, дерев'яним виробам, традиційним капелюхам з сіна, колядним маскам, кераміці, іконам з розписом на склі та на дереві, хоринкою (самогон зі слив), народним танцям, фольклорним фестивалям та гостинності жителів.

Ізольоване розташування регіону сприяло збереженню стародавніх традицій. Національний одяг це гордість морошану (жителя провінцій Марамуреш).
Збереглася чиста і щира віра, священні звичаї під час свят, обряди успадковані від предків. Разом з Буковиною (край розписних монастирів), Марамуреш вважаються найбільш архаїчними і автентичними румунськими провінціями. Під час Великодніх та Різдвяних свят багато жителів Румунії їдуть провести відпустку на північ, в Марамуреш і в сусідню Буковину.

Марамуреш завжди славився вмілими ремісниками, особливо майстри різьбяри по дереву. Тут існує безперервна традиція дерев'яної архітектури. Марамурешанське різьблення по дереву і старовинні дерев'яні церкви славляться на весь світ.

Чого тільки варті знамениті марамурешанські ворота! Справжні шедеври мистецтва!

Подорожуючи по Марамурешу хочеться зупинитися в кожному селі, перед будиночками селян і милуватися орнаментами будинків і загадковими марамурешанськими воротами, багато прикрашені традиційними мотивами і християнською символістикою.
Дерев'яні церкви Марамурешу відомі у всьому світі і є спіритуальними скарбами місцевих жителів.

8 дерев'яних церков Марамурешу включені до Списку Всесвітньої Спадщини (Юнеско): Budesti, Desesti, Barsana, Poienile Izei, Ieud Deal, Surdesti, Plopis, Rogoz.

Дерев'яні церкви Марамурешу під егідою ЮНЕСКО представляють собою унікальний і високої значимості архітектурний ансамбль.

Ці 8 пам'ятників приєднуються до решти 85 дерев'яних церков повіту Марамуреш, більшість з них побудовані в 17-18 століттях. Оригінальна архітектура церков пов'язана з змішуванням елементів візантійської і західно європейської архітектури, візантійський план з готичним виразом в якому будівельний матеріал – дерево – зображує майстерність і вміння місцевих народних майстрів. Дуже цінною є і внутрішній настінний розпис. Дерев'яні церкви Марамуреша відкриті як музей але вони діючі, у них досі тримаються служби.
Дерев'яна церква старого монастиря Бирсану присвячена «входженню Пресвятої Богородиці в церкву» і була побудована в 1711 році в містечку під назвою «волосся ченця» (Părul Călugărului) місцевим священиком, разом з його синами та жителями села, щоб подякувати Богові за захист під час чуми . Приблизно в 1739 році церква була перенесена в долину річки Іза на кладовище, що з'явилося в 1717 році після битви з татарами. Вдруге церква була перенесена в 1795 році в центр кладовища загиблих під час чуми в 1742 році.
Потім інтер'єр церкви був розписаний під впливом стилів бароко і рококо художником Ходорів Тоадером (Hodor Toader). Тут можна побачити сцени з Біблії, Страшного Суду, Старого Завіту і «Страстей Ісуса Христа». На жаль, частина картин була сильно пошкоджена і не збереглася до наших днів. Але все ж зараз ми можемо побачити те, що вдалося зберегти.
А ось багаті різьблені прикраси церкви прекрасно збереглися.

Оздоблення церкви, її зовнішнє і внутрішнє оформлення, все те, що збереглося протягом століть, свідчать про геніальність ремісників і художників, що створювали всю цю красу.

Церква Різдва Богородиці була побудована в селі Іеуд місцевими майстрами на початку XVIII століття. Це одна з найкрасивіших дерев'яних церков Румунії. Не дивлячись на свій досить строгий архітектурний стиль, церква дуже витончена.
Фрески роботи художника Alexandru Ponehalschi 1782 року покривають майже всю внутрішню поверхню церкви, в тому числі і двері.

У 1925 році на горищі церкви був виявлений старовинний рукопис, датований 1391-1392 рр, як вважають, це найстаріший рукопис румунською мовою кириличними буквами. Зараз цей рукопис зберігається в бібліотеці Румунської Академії в Бухаресті.
Церква святого Миколая в Будешті побудована місцевими жителями в 1643 році. Вона збереглася практично в своєму первісному вигляді. Ця церква є найбільш яскравим прикладом типової церкви Марамуреш і вражає своєю монументальністю. Це найбільша церква в історії Марамуреш.

Над створенням цієї краси трудилися не тільки художники, а й найкращі різьбяри по дереву. Ось, наприклад, вхідні двері

І звичайно розпис на стінах і стелі. Інтер'єр церкви вражає.

Тут зібрана велика колекція дерев'яних ікон XVII-XVIII століть і навіть старше, і найцінніша колекція ікон на склі.
Найстаріша дерев'яна церква в Марамуреші Церква Св. Параскеви в Поієнілі Ізеї була побудована в 1604 році.

Внутрішньо простір церкви було розширено в XVIII столітті, а повністю розписана вона була в 1794 році.

На західних і північних стінах домінує тема кінця світу.

Церква завжди була місцем, де люди збиралися для молитви, а також місцем, де сільські мудреці зустрічалися, щоб прийняти рішення у важкі часи. З церковної вежі можна було спостерігати за ворогами, а церковний дзвін попереджав людей про пожежі, повені та інші нещастя, що насувалися на село. Мертвих ховали навколо храму у відповідності з ієрархією. У багатьох церквах збереглися священні книги і рукописи, безцінні ікони, бойові прапори. У цих церквах сторіччями вінчали закоханих, хрестили дітей, відспівували покійних і святкували найсвітліші свята ... .Все життя багатьох поколінь жителів Марамуреш було так чи інакше пов'язане з церквою.