Вміння північних теслярів знайти місце для спорудження будинку і відповідно поставити його в потрібному співвідношенні й масштабі до людини і до природи досягало дивно високого рівня. Ніщо так не покращувало природу, як будова, рубана кліть – цей найдавніший першоелемент зодчества й всього економічного укладу. Історичні, соціально-економічні та географічні умови Півночі сприяли розвитку народного зодчества, формуванню різноманітних типів споруд, їх планування, конструктивних і декоративних прийомів. Велика кількість лісів, тобто доступність будівельного матеріалу, посилювала цей розвиток.

У свою чергу традиції дерев'яного зодчества на Півночі були настільки сильні, що в деякій мірі справили свій вплив на будівництво кам'яних споруд російських міст. Петровські реформи призупинили цей вплив і дали можливість просунутися до Росії європейським архітектурним стилям. Формування рубленого житлового будинку в різних частинах території Російської Півночі носило трохи різний характер. В цілому ж протягом багатьох століть аж до початку XX століття дерев'яні конструкції та прийоми рубки не зазнавали великих змін, оскільки довгий час уклад життя в народному середовищі, особливо на селі, залишався незмінним. У містах же, наприклад в Архангельську, дерев'яне будівництво в XVIII-XIX ст. зазнавало дуже сильного впливу європейської архітектури та розпоряджень міської влади. Окремі риси цього впливу позначалися у зовнішній обробці будинків сільської місцевості, прилеглої від міста.

Якщо розглядати споруди дерев'яного зодчества як певну єдність, що складається з двох компонентів – пластичного об'єму та просторового середовища, то відкривається цілий ряд цікавих особливостей. Споруда, підкоряючись задуму та волі майстра-теслі, прагнуло втілити та висловити живе життя у всіх його складнощах. Однак в якості основної була можливість матеріалізації споруди саме через об’єм та простір. Тому воно самою логікою свого розвитку та необхідністю втілення людських потреб ускладнювалося в об'ємно-просторовій структурі. Еволюція відбувалася подібно живому організму від найпростіших рішень до більш складних.

Відомо, що перші дерев'яні споруди були простою огорожею навколо вогнища. У міру їх розвитку виникла кліть, житло в трьох рівнях: перший – від землі до підлоги, другий – від підлоги до стелі, третій – від стелі до покрівлі. Надалі в розвитку дерев'яних споруд спостерігається ускладнення об'ємно-планувальної структури та методів обробки конструктивно-декоративних деталей. Виділилися смислові частини – приміщення різного призначення, головний фасад, основний об’єм, система покрівлі. Спочатку несміливо, а потім все більш помітно стали виступати архітектурні частини та деталі в простір. Дослідники аналізують вплив економічних, географічних, кліматичних умов на розвиток структури житла, наприклад: «Зруб хати недовго залишався одиноким. Суворий клімат вимагав захисту від холоднечі не тільки для людей, а й для домашніх тварин. Поруч з хатою з'являються теплі хліви... ». Завдяки цим та іншим архітектурно та художньо вирішеним частинам і деталям намічалися ознаки великої пластичної активності об’єму всієї споруди. При цьому кожна з них зберігала свою монолітність та єдність.

Соковитим мальовничим ліпленням, підкресленого грою світла й тіні на поверхні та в місцях конструктивних вузлів майстра-теслі ліпили пластику самих споруд. Виниклий процес ліплення захопив дерев'яне зодчество, був усвідомлений та логічно застосований. Складність пластичного рішення залежала від функцій та призначення споруди і від талановитості народних зодчих. Верх досконалості того, як об'єдналися кращі архітектурно-художні, конструктивні та декоративно-пластичні досягнення, можна бачити в храмах Кижського цвинтаря. Ансамбль Кижей в російській та світовій архітектурі – явище виняткове, але водночас і типове для дерев'яного зодчества Півночі. Пластика в руках народних зодчих стала засобом досягнення художньої виразності й активності архітектурної форми; одночасно і засобом художнього освоєння простору.

Скульптурному трактуванню об’єму та художньому освоєнню простору навколо нього за допомогою пластики сприяє і сам матеріал. У дерев'яній архітектурі завжди виявляється органічний зв'язок між матеріалом та всією структурою архітектурно-художнього образу споруди. Одна з особливостей такого способу полягає в шанобливості перед єством матеріалу, перед його привабливістю та простотою. Народні зодчі вміли глибоко зрозуміти і максимально використовувати специфіку та художні можливості, властиві кожній породі, і навіть те, що називається пороками деревини.


Місячне сяйво
Навіть при слабкому світлі місяця елементи візуалізації видно
remmers.net.ua

«Шануй дерево, і воно тобі віддасть пошану. Обстукай, обстукай його як слід – воно тобі і скаже, де плоть рухла, де сучок ховається, а де й червоточина завелась», – так примовляв майстер на сільській вулиці, укладаючи заготовлений матеріал. Відчуття такого матеріалу, як дерево, підказувало майстрам логіку конструкції, а те й інше разом ще й знання закономірностей природи незмінно виливалося в логіку краси. Висота, пропорційність та просторість північних будинків, ще й зараз в безлічі збережених, вражає. Народні зодчі інтуїтивно й поступово осягали, геніально здогадувалися про сутність якісних характеристик матеріалу. Вони висловлювали свою здогадку через зовнішню гармонію об'єктів, що зводяться з урахуванням людських потреб.

Достатньо побачити, які напрочуд прості та органічні основні елементи традиційного північного будинку, точно й чисто промальований їх силует, який повною мірою виражає особливості колоди, зрубу, даху. Просто та правдиво представлене загальне конструктивне рішення житлового будинку: потужна та надійна брусована стіна, великі міцні врубки по кутах, невеликі вікна, прикрашені наличниками та віконницями, широкий дах з різьбленими причелинами та коником, балкон на фронтоні й ганок біля входу. «Архітектура ганку говорила про прагнення зодчого зробити вхід привітним, який начебто запрошує увійти в будинок. За допомогою ганку зодчий вмів органічно зв'язати внутрішнє, відносно невелике приміщення хати з широким простором природи, поступово замкнути простір при вході в будинок та розкрити його при виході. Це особливо ясно розуміється при підйомі по високих сходах північних ганків. Піднімаючись сходами, людина спочатку відчуває над собою тільки навіс даху. Він бачить панораму села, полів, ліси, що розкривається. Верхній майданчик сходів був точкою найбільшого охоплення горизонту... Переступивши поріг, людина потрапляла у високе, але затемнене приміщення сіней і потім вже входила в хату або світлицю, де денне світло з невеликих вікон здавалося за контрастом з темними сіньми досить яскравим... ». Століттями кристалізувалася ця впорядкована самобутність та простота. Саме поняття «будинок» – це не тільки поняття даху над головою, воно стало означати єдність людського, природного та культурного.

Пластика в дерев'яній архітектурі була і донині залишається одним з найважливіших засобів її художньої виразності. Їй притаманне багатство переходів та нюансів граней, поверхонь світла й тіней. Саме цими пластичними властивостями вона діє на почуття. У дерев'яній архітектурі матеріал надавав різноманітні можливості пластичних рішень. У рамках декількох типів планування будівель майстри знаходили багаті можливості для прояви живої вигадки, завдяки чому кожна споруда в чомусь неповторна та оригінальна. Всякий раз знову й знову завдяки творчому підходу у своїй справі вони воєдино з'єднували типове та індивідуальне, підкоряючись загальному ансамблю.

Дерев'яна архітектура на Півночі – приклад вмілого володіння мовою пропорцій. Зіставляючи широкі елементи з вузькими, ті, що здіймаються – з розпластаними, довгі – з короткими, будівельники досягали відчуття міцності, простору, затишку і т. д. Теслярі не бояться висловитися мовою побудови красивої пропорційної форми, оскільки повністю нею володіють. А звідси – архітектурна форма з простого природного матеріалу художньо живе.

Дерев'яні споруди на Півночі були багато в чому пов'язані з традиціями будівництва з дерева, що були визначені раніше. Основним просторовим модулем (осередком) будь-якої споруди, будь то житловий будинок, церква або дзвіниця, був чотиристінний зруб. У літописах він часто називається кліттю. Звідси і назва «кліть-ські будови». З метою виживання в складних кліматичних умовах житлову й господарську частину об'єднували під одним дахом. Велика кількість порівняно дешевого будівельного матеріалу – дерева – дозволяла рубати великі та просторі будинки-комплекси. Різні за призначенням модулі-кліті майстровиті теслі з успіхом варіювали в пропорціях та комбінували в розташуванні відносно один одного.

Від слова «рубати» виникнув і термін «зруб». У документах старовинних книг можна прочитати: «повєле рубити місто» або «повєлє рубити хором». Зруб дійсно рубали. Пила аж до XVIII століття в північній дерев'яній архітектурі не застосовувалася. Головним будівельним знаряддям майстра була сокира. Чистота і точність теслярської роботи набіло були такими досконалими, що обрублені кінці колод в зрубі на перший погляд здавалися обпиляними. Конструктивно зруб влаштований логічно і просто. Він складається з окремих вінців, покладених один на одного. Кожен вінець представляє собою зв'язку колод, що з'єднані на кінцях врубками і утворюють чотири- або восьмигранний контур. Довжина та ширина зрубу визначаються розміром колоди. Величина його зазвичай дорівнювала 5-7 і рідше 8-9 метрам.

Крім конструктивних можливостей матеріалу майстри-теслі, ймовірно, спеціально ставили метою показ максимальної виразності об'ємно-просторової структури споруд, причому як усередині, так і зовні. Знання побудови пропорцій структурного цілого і пластики стіни осягалось з давніх часів і в основному за допомогою інтуїції та практичного досвіду. Підтвердженням тому служать традиційні господарські будівлі, культові споруди та житлові будинки, які включають в себе найрізноманітніші пластичні якості. Ту логіку і художній смак, завдяки яким всі ці зразки отримували реальну інтерпретацію, Н.Е. Грабарь пояснює суворою школою життя мешканців півночі. Вона «привела до створення творів, які прямо вражають своєю класичною простотою і захоплюють виразністю й правдою. Інші з північних церков настільки зрослися з навколишньою їх природою, що становлять з нею одне нерозривне ціле. І здається, ніби ці твори – сама природа, такі вони безштучні та неперевершені».

Століттями славилися майстри-теслі, які могли за допомогою сокири створити дивне житло, храми, лазні, мости і т. д. Кожен, хто хоч раз бачив хороший рубаний будинок, той не захоче іншого. Північний будинок звичайно зустрічає вхідного високим ганком, укріпленим на стовпах або консолях. Сходинки сходів, її огорожа та підтримуючі стовпчики чисто та вміло рублені. Верхній майданчик – галерейка з арочними вікнами – обшита дошками. Внутрішній об'єм ганку замкнутий, з боку хати відрізаний порогом та низькими дверима, а назовні розкритий красиво і тонко. Внизу він пов'язаний з двором, а нагорі через арочні отвори – з природними далями та з небом.

Кожна стіна житлового будинку відчутна, вагома, непроникна. Її округлі колоди по-особливому підсилюють враження активної маси. Стики всіх частин ясно відзначені та нічим не приховані, одвірок низький, дверні косяки широкі, поріг високий та товстий. Вельми важливо помітити, що всюди присутня рухлива зміна вражень, пов'язана з пластикою і простором.


Ганок житлового будинку – важливий пластичний елемент. Він визначає зв'язок внутрішнього та зовнішнього, особистого й суспільного в структурі архітектурно- просторового середовища.

У свою чергу пам'ятники храмової архітектури Півночі, безсумнівно, мають свій характерний пластичний лад. Храми Півночі досить багаті декоративними деталями, які розташовані в основному на ганках, обхідних галереях, на главках. Інші деталі – повали, покрівельне покриття, обрамлення вікон, врубки і т. п. – пов'язані з конструкцією і є її частинами. Основні пластичні особливості храмів – це загальне сполучення об’ємів, поєднання загальних мас, форми дахів, пропорції та силует в цілому. Силуету будівель подібного роду і особливо формі покрівлі народні зодчі приділяли завжди пильну увагу. Наприклад, переважна форма покрівлі в північній храмовій архітектурі – форма шатра – була особливо улюблена. Шатро було «найпростішою та доцільною формою покриття восьмигранного зрубу». Стрілоподібні шатра своїм сміливим злетом за контрастом ще більше підкреслювали рівнинність російського північного пейзажу. Висотність завжди була в очах мешканців півночі чи не найголовнішою ознакою краси. У жертву їй приносили навіть, здавалося б, міркування економічного порядку, бо в переважній більшості майже вся висотна частина в інтер'єрі храмів відокремлювалася стелею.

Історія не зберегла до наших днів відомостей про появу на Русі перших шатрових храмів. Але можна з упевненістю сказати, що цей тип церков сходить до глибокої старовини. Але висота потрібна була зовнішньому об’єму не тільки з міркувань краси, але також з причини функціонування архітектурного об'єкта в просторі.

В умовах Півночі шатрові та ярусні споруди мали особливе значення. При надзвичайній віддаленості селищ, коли вони перебували одне від одного за десятки і навіть сотні верст, споруди шатрового та ярусного характеру служили своєрідними висотними домінантами та маяками – орієнтирами в просторі. Отже, шатро з красивим главком був необхідний на Півночі як за функціональними, так і за естетичними міркуваннями.

Які б не були ідеї, втілені в архітектурній пластиці, головними її героями завжди є світло й тінь. Людське ставлення до гри світлого й темного, до світу сонячного світла становить чималий діапазон естетичних почуттів і переживань. Фахівцям відомо, що вплив різновеликих просторів: близького – віддаленого, вузького – широкого, низького – високого – на сприйнятті відображається не однаково. Ця неоднаковість позначається у мові пластики. Але ще більш значною гімнастикою для сприйняття є зміна ділянок і цілих просторів світлого й темного.

Життєві спостереження дають підстави сказати, що найбільш енергійна та виразна зміна світлотіньових малюнків виникає там, де є виразні ділянки світла й тіні. З'єднання різних за величиною зрубів в вигадливі комбінації, а також брусована пластика стін і грація різьбленого орнаменту – це різні пластичні форми. У своєму співіснуванні та взаємодії вони утворюють дивовижну гру світла й тіні та синтезуються за допомогою цієї гри в виразну динамічну рівновага. Пластичні образи та ефекти освітлення пам'яток архітектури в різний час доби і при різній погоді в реальній дійсності нескінченно різноманітні.

Разом з тим у всьому представлено розуміння міри необхідності та достатності. І очевидно, головне завдання, яке ставлять перед собою теслі, – це створювати, творити, винаходити, знаходити та показувати сутність речей і явищ, досягати злагодженості, гармонії пропорцій і навіть поетичності. Іншими словами, свої дії вони не здійснюють без урахування розмірів самої людини, функції, конструкції, призначення тієї чи іншої частини споруди і способів роботи з матеріалом. Використання конструктивної доцільності і законів краси у вирішенні таких завдань призводить до плідності результатів.


Статті, що доповнюють прочитану вами:



Написати коментар (0)


Потрібен будинок? Заповнити анкету

Заповніть просту анкету та виробники запропонують вам ціни та свої послуги самі!


Популярні статті цієї рубрики:


Рекомендуємо компанії цього напряму:

БЛОК ВІЛЬНИЙ
Щоб Ваша компанія була тут розміщена, замовте послугу "Фото-каталог"

Замовити!
База компаній